Оспорювані дії державний реєстратор провів у період, коли набрало законної сили рішення суду про заборону проведення реєстраційних дій, не залишивши подані документи без розгляду

22 червня 2010 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши в порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою приватного підприємства «Даско» (далі — ПП) справу за його позовом до державного реєстратора Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації (далі — Реєстратор), третя особа — товариство з обмеженою відповідальністю «Курені» (далі — ТОВ), про визнання незаконними дій та зобов’язання вчинити дії, встановила:

У грудні 2007 р. ПП звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати незаконними дії Реєстратора щодо здійснення 27 грудня 2006 р. державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ, а також зобов’язати Реєстратора скасувати реєстрацію зазначених змін шляхом виключення запису з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців, створеного відповідно до Закону від 15 травня 2003 р. № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців» (далі — Закон).

Підприємство посилалось на те, що 27 грудня 2006 р. реєстрація змін до установчих документів ТОВ, учасником якого є ПП, проведено з порушенням вимог статей 8, 29 Закону, що призвело до порушення його прав.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 14 лютого 2008 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2008 р., у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 листопада 2008 р. зазначені судові рішення залишив без змін.

У скарзі про перегляд ухвалених у справі судових рішень за винятковими обставинами ПП, пославшись на наявність підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, просило Верховний Суд України скасувати всі ухвалені у справі рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування скарги ПП послалося на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 листопада 2009 р., в якій, на його думку, одні й ті самі норми права, а саме статті 8, 29 Закону, застосовані інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України визнала, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Завданням перегляду судових рішень за винятковими обставинами є забезпечення однакового застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції.

Відповідно до ч. 1 ст. 243 КАС Верховний Суд України задовольняє скаргу в разі виявлення не-однакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову ПП, суд першої інстанції, з рішенням якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку, що в діях Реєстратора не було порушень Закону.

За ч. 3 ст. 8 Закону установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи.

Згідно з ч. 3 ст. 29 Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якою регулюється державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи, у разі внесення змін до установчих документів, які пов’язані зі зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені ч. 1 цієї статті, додатково подається або копія рішення про вихід юридичної особи зі складу засновників (учасників), завірена в установленому порядку, або нотаріально посвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально посвідчена копія документа про перехід частки учасника у статутному капіталі товариства, або нотаріально посвідчений документ про передання права засновника (учасника) іншій особі, або рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників) юридичної особи, якщо це передбачено законом або установчими документами юридичної особи.

Оспорювані дії Реєстратор провів у період, коли набрало законної сили рішення суду про заборону проведення реєстраційних дій, не залишивши подані документи без розгляду на підставі ч. 11 ст. 29 Закону.

Крім того, на думку колегії суддів, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що прийняття в члени ТОВ нового учасника — товариства з обмеженою відповідальністю «Найкращий дім» — з наступним зменшенням частки ПП у статутному капіталі ТОВ з 50 % до 19 %, не потребувало від Реєстратора виконання вимог ч. 3 ст. 29 Закону, оскільки грошова сума частки ПП не змінилась.

Саме так зазначені норми права суд касаційної інстанції застосував у своїй ухвалі від 11 листопада 2009 р. в аналогічній справі, а колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погодилась із цією правовою позицією.

За таких обставин колегія суддів визнала, що скарга підлягає задоволенню, а постановлені у справі рішення — скасуванню як незаконні на підставі ст. 243 КАС з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу ПП задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 листопада 2008 р., ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2008 р. та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 лютого 2008 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.