Не можна погодитися з висновком Вищого господарського суду України, що порушення процедури скликання загальних зборів пайовиків споживчого товариства не є нововиявленою обставиною, оскільки вказані порушення призвели до усунення останніх від особистої участі у вирішенні актуальних питань діяльності товариства, а саме вирішення питання про вихід останнього зі спілки, і мають істотне значення для вирішення справи за позовом про визнання рішення таких зборів недійсними та не були відомі заявникові на час вирішення спору господарським судом

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської обласної спілки споживчих товариств на постанову Вищого господарського суду України від 22 листопада 2005 р. у справі за позовом Київської обласної спілки споживчих товариств (далі — Спілка) до Фастівського районного споживчого товариства (далі — Товариство) про визнання недійсним рішення загальних зборів Товариства,
У липні 2002 р. Спілка подала у Господарський суд Київської області позов про визнання недійсним рішення загальних зборів пайовиків Товариства, що відбулися з 11 по 16 березня 2002 р. на 61 кооперативній дільниці та у 15 споживчих товариствах, про вихід Товариства зі складу Спілки. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що загальні збори пайовиків Товариства було проведено без участі представника Спілки, яка взагалі не була повідомлена про проведення зборів, в порушення вимог ст. 5 Закону України від 10 квітня 1992 р. № 2265-XII “Про споживчу кооперацію” (далі — Закону від 10 квітня 1992 р. № 2265-XII) та п.6.8 статуту Товариства.

Рішенням Господарського суду Київської області від 1 жовтня 2002 р. у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивоване тим, що оспорюваний акт узгоджується з вимогами чинного законодавства, зокрема зі ст. 36 Конституції України, ст.8 Закону від 10 квітня 1992 р. № 2265-XII, а окремі порушення процедури прийняття такого рішення не можуть бути підставою для визнання його недійсним.

У лютому 2005 р. позивач подав заяву про перегляд зазначеного судового рішення за нововиявленими обставинами, посилаючись на заяви пайовиків, які надійшли на адресу Спілки, про те, що вони не лише не приймали участі у вирішенні питання про вихід Товариства зі складу Спілки, але й взагалі не були проінформовані про розгляд зазначеного питання.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11—12 квітня 2005 р. у задоволенні вказаної заяви відмовлено. Рішення суду першої інстанції у справі залишено без змін. Суд виходив з того, що зазначені позивачем обставини не є нововиявленими і такими, що мають істотне значення для вирішення спору.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16 червня 2005 р. зазначену ухвалу суду першої інстанції скасовано. Заяву Спілки задоволено, рішення Господарського суду Київської області від 1 жовтня 2002 р. у справі скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Апеляційний суд визнав факт порушення прав пайовиків Товариства шляхом позбавлення їх права на участь у загальних зборах нововиявленою обставиною і такою, що призвела до відсутності необхідної для прийняття оспорюваного рішення кваліфікованої більшості.

Постановою Вищого господарського суду України від 22 листопада 2005 р. постанову суду апеляційної інстанції у справі скасовано. Рішення Господарського суду Київської області від 1 жовтня 2002 р. та ухвалу Господарського суду Київської області від 11—12 квітня 2005 р. у справі залишено без змін. Суд касаційної інстанції виходив з того, що подані позивачем докази є фактично новими доказами щодо обставин, які з’ясовувалися судом при вирішенні справи, а не нововиявленими. До того ж суд дійшов висновку, що зазначені докази не спростовують висновків суду по суті спору.

У касаційній скарзі Спілки ставиться питання про скасування зазначеної постанови Вищого господарського суду України з підстав її невідповідності Конституції України та міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та неправильного застосування норм матеріального права.

Ухвалою Верховного Суду України від 16 лютого 2006 р. порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 22 листопада 2005 р. у справі № 169/19-02.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи постанову, Вищий господарський суд України виходив з того, що подані позивачем докази свідчать лише про підстави нез’явлення пайовиків на загальні збори товариства, водночас не спростовуючи висновків першої інстанції щодо кількості присутніх членів та правомочності зборів, а тому вказані докази не є нововиявленими обставинами.

Але погодитися з такими висновками не можна.

Перегляд рішень, ухвал, постанов господарського суду за нововиявленими обставинами регулюється положеннями розділу ХІІІ Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК).

Відповідно до ст. 112 ГПК господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові.

Днем виникнення названих обставин слід вважати день, коли вони стали відомі або повинні були бути відомими заявникові.

В обґрунтування заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами позивач послався на заяви пайовиків, що надійшли на адресу Спілки в січні 2005 році, з яких вбачається, що значна кількість пайовиків не лише не приймала участі у вирішенні питання про вихід Товариства зі складу Спілки, але й взагалі не була проінформована про розгляд зазначеного питання, що призвело до порушення їх прав, як членів споживчого товариства.

Вказане свідчить, що днем виникнення цієї обставини в даному випадку є дата надходження на адресу Спілки зазначених заяв пайовиків, оскільки на момент прийняття рішення господарським судом Київської області від 1 жовтня 2002 р. вказані обставини існували, однак не були відомі заявникові.

Відносини, пов’язані зі створенням і діяльністю споживчої кооперації, регулюються Законом від 10 квітня 1992 р. № 2265-XII та іншими законодавчими актами України.

Частиною 1 ст. 5 Закону від 10 квітня 1992 р. № 2265-XII визначено, що первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство — самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об’єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану.

Основним документом, що регулює діяльність споживчого товариства, є статут.

В статуті споживчого товариства закріплені юридичні гарантії додержання прав членів споживчого товариства, які здійснюються шляхом застосування процедурно-процесуальних правил, а саме визначаються порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов’язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна товариства і розподілу прибутку, умови реорганізації і ліквідації товариства та інші положення, що не суперечать законодавчим актам України.

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону від 10 квітня 1992 р. № 2265-XII споживчі товариства можуть на добровільних засадах об’єднуватися в місцеві спілки, Центральну спілку споживчих товариств України і мають право вільного виходу з них.

Статтею 7 цього Закону визначено, що питання прийняття статуту, ліквідації, реорганізації та виходу зі спілки є виключною компетенцією вищого органу управління споживчого товариства — загальних зборів його членів, кожний з яких на загальних зборах користується правом одного голосу незалежно від розміру внесеного ним пайового внеску, і це право не може бути передано іншим особам.

Таким чином, відповідно до положень Закону від 10 квітня 1992 р. № 2265-XII” та статуту Товариства, невід’ємним законним правом пайовика-члена споживчого товариства є його участь у діяльності споживчого товариства, зокрема у визначенні основних напрямків такої діяльності.

Недотримання вимог вказаного закону та статуту районного споживчого товариства щодо повідомлення пайовиків про скликання загальних зборів та порядку прийняття рішення може бути підставою для визнання прийнятих на зборах рішень недійсними, оскільки це істотно впливає на здійснення пайовиками споживчого товариства своїх прав та, відповідно, прийняття зборами рішень.

За таких обставин суд апеляційної інстанції правильно визнав нововиявленою обставиною факт порушення процедури скликання загальних зборів пайовиків споживчого товариства, що призвело до усунення останніх від особистої участі у вирішенні актуальних питань діяльності товариства, а саме вирішення питання про вихід Товариства зі складу Спілки, оскільки даний факт має істотне значення для справи і не був відомий заявникові на час вирішення спору господарським судом.

За таких обставин Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення господарського суду Київської області від 1 жовтня 2002 р. було переглянуто судом апеляційної інстанції з дотриманням вимог ст. 112 ГПК.

Враховуючи наведене, оскаржена постанова Вищого господарського суду України від 22 листопада 2005 р. підлягає скасуванню, а постанова Київського міжобласного господарського суду від 16 червня 2005 р. — залишенню в силі.

Керуючись статтями 111¹⁷—111²⁰ ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 22 листопада 2005 р. скасувати, а постанову Київського міжобласного господарського суду від 16 червня 2005 р. у справі № 169/19-02 залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.