Рішення суду про невизнання предметом контрабанди автомобіля з тих підстав, що цей транспортний засіб не належить особі, засудженій за ч. 1 ст. 201 КК України, визнано помилковим, оскільки кримінальний закон не пов’язує конфіскацію предмета контрабанди з належністю його особі, яка вчинила злочин

Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя Донецької області вироком від 25 березня 2008 р. засудив В. за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачена ч. 1 ст. 201, ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 358 та ч. 3 цієї статті КК, і на підставі ст. 70 цього Кодексу шляхом часткового складання покарань визначив йому три роки позбавлення волі без конфіскації предмета контрабанди зі штрафом у розмірі 5 тис. 200 грн. Відповідно до ст. 75 КК засудженого звільнено від відбування покарання у частині позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком один рік та згідно зі ст. 76 цього Кодексу на нього покладено обов’язок повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

Згідно з вироком суду В. визнано винним у тому, що 17 листопада 2005 р. він ввіз на територію України через морський торговий порт автомобіль, маючи на меті перемістити його через митний кордон України з прихованням від митного контролю, поставити на облік в органах ДАІ МВС України та ухилитися від сплати обов’язкових митних платежів, податків і зборів, які сплачуються при ввезенні в Україну транспортних засобів для постійного користування. 18 листопада 2005 р. він склав та подав до регіональної митниці митну декларацію, в яку вніс завідомо неправдиві відомості про те, що вказаний автомобіль прямує до митниці для вирішення питання про пільгове митне оформлення. Протягом листопада 2005 р.—січня 2006 р. В. повторно подав до органів РВ ГУ УМВС України завідомо підроблені документи про його призначення опікуном над громадянкою Ч. та постійне місце проживання в Україні, що надають йому право митного оформлення в органах Державної митної служби України та ДАІ МВС України перевезеного ним транспортного засобу без сплати в повному обсязі митних платежів, податків і зборів, які стягуються при митному оформленні транспортних засобів на загальних підставах.

В. також визнано винним у тому, що він як фізична особа, яка зобов’язана сплатити в дохід Державного бюджету України податки, збори та інші обов’язкові платежі при переміщенні через митний кордон України й митному оформленні на її території ввезеного цією особою транспортного засобу, ухилився від митних платежів, що призвело до ненадходження до бюджету 312 тис. 728 грн.

У касаційному поданні прокурор порушив питання про скасування вироку і направлення справи на новий судовий розгляд, пославшись на те, що суд, призначаючи В. покарання за ч. 1 ст. 201 КК, неправильно застосував кримінальний закон та безпідставно не постановив рішення конфіскувати предмет контрабанди.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в касаційному поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України задовольнила подання з таких підстав.

Твердження прокурора про те, що суд, визнавши В. винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 201 КК, безпідставно не постановив конфіскувати предмет контрабанди, є обґрунтованим.

Санкцією ч. 1 ст. 201 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років із конфіскацією предметів контрабанди.

Суд, не визнавши автомобіль предметом контрабанди і не постановивши його конфіскувати, послався на те, що незаконно переміщений через митний кордон України цей транспортний засіб належить не засудженому, а Г., який добросовісно його придбав, а тому передбачених Цивільним кодексом України підстав для витребування в останнього автомобіля немає.

Цей речовий доказ постановлено повернути Г.

Разом з тим суд не врахував, що санкцією ч. 1 ст. 201 КК передбачено спеціальну конфіскацію предмета контрабанди, яка не є видом покарання і полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави предмета злочину. При цьому закон не пов’язує конфіскацію предмета контрабанди з належністю його особі, яка вчинила злочин. Тому та обставина, що власником автомобіля — предмета злочину — є не засуджений, а інша особа, навіть якщо вона добросовісний набувач, не перешкоджає конфіскації предмета контрабанди в дохід держави.

Що ж стосується посилання суду на норми Цивільного кодексу України, то воно є безпідставним, оскільки цей закон не поширюється на правовідносини, що регулюються кримінальним законодавством.

У зв’язку із неправильним застосуванням кримінального закону колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 березня 2008 р. щодо В. відповідно до статей 371 та 398 КПК скасувала, а справу направила на новий судовий розгляд.