У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз’яснено, що оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених ст. 53 КпШС України 1969 р., суди, вирішуючи питання про те, якою нормою керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.
Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 р., необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України 1969 р., беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в сукупності, зокрема спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір’ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини

У травні 2006 р. І.Н. звернулася до суду з позовом в інтересах неповнолітнього І.Д. до П.Г., П.Н., третя особа — відділ реєстрації актів цивільного стану у м. Первомайську Первомайського міськрайонного управління юстиції (далі — відділ РАЦС), про встановлення факту батьківства.

У позові вона просила встановити факт батьківства П.М., який помер 9 липня 2004 р., щодо її сина І.Д., 5 грудня 1989 р. народження, та зобов’язати відділ РАЦС внести зміни до актового запису від 22 січня 1990 р. про народження І.Д., зазначивши П.М. його батьком. Встановлення факту батьківства їй необхідне для призначення синові пенсії у зв’язку із втратою годувальника.

Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області рішенням від 12 липня 2006 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 2 листопада 2006 р., позов задовольнив: установив, що П.М., який помер 9 липня 2004 р., є батьком І.Д., 5 грудня 1989 р. народження; зобов’язав відділ РАЦС внести відповідні зміни до актового запису про народження І.Д.

У касаційній скарзі П.Н. просила скасувати ухвалені рішення суду, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги І.Н. та встановлюючи факт батьківства померлого 9 липня 2004 р. П.М. стосовно народженого позивачкою 5 грудня 1989 р. сина, суд керувався нормами СК.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки він застосував норми матеріального права, які не підлягали застосуванню при розгляді цього спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

СК набрав чинності з 1 січня 2004 р.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз’яснено, що оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених ст. 53 чинного на момент виникнення спірних правовідносин КпШС 1969 р., суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.

Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 р., необхідно застосовувати відповідні норми КпШС 1969 р., беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в сукупності, зокрема спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір’ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Встановлено, що І.Д. народився 5 грудня 1989 р.

Таким чином, суд першої інстанції не врахував, що норми СК застосовуються до сімейних правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р.

Вирішуючи спір, суд дійшов висновку, що за життя П.М. визнавав своє батьківство стосовно сина позивачки як до його народження, так і після. Як на доказ суд послався на записи у класних журналах гімназії, де навчається І.Д., за 1999—2001 рр., у яких його батьком зазначений П.М., а також на показання свідків.

При цьому суд не звернув уваги на те, що відповідно до статей 57—59 ЦПК доказами визнання батьківства можуть бути листи, анкети, заяви відповідача та інші дані, які достовірно підтверджують визнання ним батьківства. Заперечуючи проти позову в судових засіданнях, а також у касаційній скарзі П.Н. послалася на те, що достовірних доказів визнання П.М. свого батьківства щодо І.Д. не зібрано, однією сім’єю з позивачкою він не проживав, а вказаний спір виник через два роки після смерті П.М. лише тому, що відповідачки (дружина та мати покійного) не дійшли згоди щодо розподілу спадщини.

Крім того, встановлюючи факт батьківства, суд не визначився, як вирішувати це питання — шляхом встановлення факту, що має юридичне значення, чи шляхом подання позову, оскільки встановлення факту батьківства І.Н. необхідне для призначення пенсії у зв’язку з втратою годувальника після смерті П.М. та захисту спадкових прав її сина І.Д.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції не застосував норм закону, які мали бути застосовані, не перевірив доводів відповідачки та належним чином не з’ясував обставин, що мають суттєве значення для справи, а також не вирішив питання стосовно провадження у справі, а саме: позовного провадження чи окремого провадження.

Установлення цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд не звернув уваги на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і помилково залишив його рішення без змін.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу П.Н. задовольнила: рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 липня 2006 р. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 2 листопада 2006 р. скасувала, справу передала до суду першої інстанції на новий розгляд.