Постанова Судової палати у господарських справах
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ВАТ “Державний ощадний банк України” на постанову Вищого господарського суду України від 31 травня 2005 р. № 2/433 у справі за позовом ВАТ “Державний ощадний банк України” до Державного акціонерного спеціалізованого імпортно-експортного банку України “Укрспецімпексбанк” про стягнення 36 117 986 грн. 78 коп.,

У жовтні 2002 р. ВАТ “Державний ощадний банк України” подало до господарського суду м. Києва позов до Державного акціонерного спеціалізованого імпортно-експортного банку України “Укрспецімпексбанк” про стягнення 36 117 986 грн. 78 коп.. Позовні вимоги мотивовані тим, що у відповідача є заборгованість перед позивачем на вказану суму, оскільки додаткові угоди до договору по міжбанківському кредитуванню, за якими відповідач отримав кошти, були визнані судами недійсними та припинено їхню дію на майбутнє. Тобто, до визнання недійсними додаткових угод права і обов’язки сторін мали юридичну силу.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду м. Києва від 9 квітня 2004 р. у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 4 березня 2005 р. вищевказане рішення суду залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 31 травня 2005 р. № 2/433 рішення господарського суду м. Києва від 9 квітня 2004 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 4 березня 2005 р. залишено без змін.

Це рішення та постанови мотивовані тим, що за спірними Генеральною угодою та додатковими угодами до неї відповідач не є позичальником. Отже, у нього відсутній обов’язок щодо повернення позичених третіми особами-позичальниками кредитних коштів та відсутній обов’язок щодо сплати відсотків за користування ними.

Ухвалою Верховного Суду України від 21 липня 2005 р. порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 31 травня 2005 р. № 2/433 за касаційною скаргою ВАТ “Державний ощадний банк України”, де поставлено питання про скасування цієї постанови, постанови Київського апеляційного господарського суду від 4 березня 2005 р. і рішення господарського суду м. Києва від 9 квітня 2004 р. та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що між ВАТ “Державний ощадний банк України” та Державним акціонерним спеціалізованим імпортно-експортним банком України “Укрспецімпексбанк” 25 жовтня 1999 р. було укладено Генеральну угоду про здійснення консорціумного кредитування, відповідно до якої сторони організували консорціум із метою акумуляції кредитних ресурсів у національній валюті для здійснення кредитування програм із значними обсягами, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника.

Правовою базою для врегулювання вказаних відносин є Положення про порядок здійснення консорціумного кредитування, затверджене постановою Правління Національного банку України від 21 лютого 1996 р. № 37, в якому зазначено, що банківські консорціуми – це тимчасові об’єднання банків, які створюються для координації дій при проведенні різного роду банківських операцій або для кредитування однієї, але великої угоди. Пункт 6 вказаного положення передбачає, що дії учасників консорціуму координує один банк, який представляє інтереси консорціуму, але діє в межах повноважень, які отримує від інших учасників консорціуму. За організацію консорціуму головний банк отримує спеціальну винагороду, крім відсотків та комісійних, що покривають його безпосередні витрати. В п. 9 Положення вказано, що основою правових взаємовідносин членів консорціуму є зобов’язання, що виникають на підставі укладеного консорціумного договору.

За Генеральною угодою про здійснення консорціумного кредитування від 25 жовтня 1999 р. банком-координатором визначено Укрспецімпексбанк, на який покладено функції по веденню переговорів про умови кредитної угоди як із клієнтами-позичальниками, так і з банками-учасниками, вивченню запропонованого до кредитування проекту та пов’язаних із проведенням цих операцій ризиків, розробленню та узгодженню кредитної угоди з клієнтом-позичальником та банками-учасниками консорціуму та ін.

Відповідно до пунктів 1.6, 1.11, 1.12, 1.13 банки-учасники консорціуму мають надавати грошові кошти в обсягах, зумовлених в додаткових угодах до цього договору; банк-учасник уповноважує банк-координатор представляти інтереси консорціуму при кредитуванні позичальників на підставі відповідних рішень спільної комісії та укладати відповідні кредитні угоди від імені банків-учасників консорціуму; банк-координатор відкриває позичкові рахунки клієнтам-позичальникам, веде бухгалтерський облік; отримані доходи розподіляються банками-учасниками згідно порядку, викладеному в додаткових угодах. Пунктами 2.8, 5.1 передбачено, що учасники консорціуму разом приймають заходи для стягнення простроченої заборгованості з клієнтів-позичальників з пропорційним розподілом необхідних витрат.

Додатковою угодою від 2 серпня 2001 р. № 40 позивач і відповідач внесли зміни до Генеральної угоди про здійснення консорціумного кредитування, де вказали, що кредитування клієнтів-позичальників, встановлення відсоткових ставок, розмірів комісій, винагород, штрафів, розмірів кредитів та строків кредитування клієнтів-позичальників здійснюється на підставі рішень кредитних комітетів, до складу яких входять представники банків-учасників консорціуму. Відповідно до п. 10 зазначеної Додаткової угоди № 40, кожен банк-учасник самостійно несе та має право контролювати ризики, пов’язані з наданням кредитних коштів кожному клієнту-позичальнику в межах тієї частки консорціумного кредиту, який надається відповідним банком-учасником. Пунктом 6 Додаткової угоди передбачено, що банки-учасники надають грошові кошти в обсягах та на строк, які обумовлені в додаткових угодах до цієї Генеральної угоди у відповідності з рішеннями Кредитних комітетів таких банків-учасників. Перерахування грошових коштів здійснюється після підписання кредитного договору, договору застави або інших видів забезпечення виконання зобов’язань, передбачених чинним законодавством України, на підставі письмового розпорядження банка-координатора.

Аналіз положень Генеральної угоди про здійснення консорціумного кредитування від 25 жовтня 1999 р. та додаткових угод до неї свідчить про те, що перерахування грошових коштів банком-учасником банку-координатору для кредитування клієнтів-позичальників відбувається після укладення банком-координатором з клієнтом-позичальником відповідного кредитного договору.

У той же час, судами всіх інстанцій не було взято до уваги те, що у матеріалах справи відсутні такі договори, укладені з клієнтами-позичальниками. Відповідно судами не досліджувались зазначені договори. Оскільки основою правових взаємовідносин членів консорціуму є зобов’язання, що виникають на підставі укладеного консорціумного договору, то для правильного вирішення спору судам необхідно дослідити умови укладених із клієнтами-позичальниками кредитних договорів. Крім того, потрібно з’ясувати, чи мав можливість банк-учасник – ВАТ ôДержавний ощадний банк Україниö, не будучи стороною кредитних угод із клієнтом-позичальником, вживати заходи до повернення кредитних ресурсів.

Оскільки допущені судами помилки в застосуванні норм матеріального права призвели до неправильного вирішення спору, усі ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене та вирішити спір відповідно до закону.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111¹⁷-111²¹ ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ВАТ ôДержавний ощадний банк Україниö задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду від 31 травня 2005 р. № 2/433, постанову Київського апеляційного господарського суду від 4 березня 2005 р. та рішення господарського суду м. Києва від 9 квітня 2004 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.