Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпокодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання

До Верховного Суду України звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті’ком» (далі — ТОВ) із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 15 листопада 2010 р. Заява мотивована тим, що суд касаційної інстанції у справі, що розглядається, застосувавши до спірних правовідносин положення ст. 37 Закону від «Про іпотеку» (далі — Закон), погодився з висновком суду першої інстанції про правомірність визнання права власності на майно, що перебуває в іпотеці, за іпотекодержателем. Разом із тим в аналогічній справі за тих самих обставин, застосувавши ті самі положення закону, Вищий господарський суд України, виходячи з положень Закону, дійшов висновку про необґрунтованість вимоги щодо визнання права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України визнав, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підтавою для реєстрації права пласності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання.

Іпотечним договором від 24 жовтня 2007 р. № 7491/1007, укладеним між сторонами, було встановлено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно дочинного законодавства України у разі, коли в момент настання терміну виконання зобов’язань, забезпечених іпотекою за цим договором, вони не будуть виконані чи будуть виконані неналежним чином. Якщо аукціон (публічні торги) з реалізації предмета іпотеки оголошено таким, що не відбувся, іпотекодежатель може залишити предмет іпотеки за собою без згоди на це іпотекодавця за початковою ціною, що була виставлена на аукціоні (публічних торгах).

Позивач не здійснив відповідних дій щодо реалізації предмета іпотеки згідно з умовами зазначеного договору.

Враховуючи викладене, висновок Вищого господарського суду України про правомірність задоволення вимоги публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» щодо визнання права власності на предмет іпотеки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

За таких обставин Верховний Суд України, керуючись статтями 111²³—111²⁵ ГПК, заяву ТОВ задовольнив: постанову Вищого господарського суду України від 15 листопада 2010 р. скасував, а справу направив на новий розгляд до суду касаційної інстанції.