Відповідно до ч. 3 ст. 377 КПК України при залишенні апеляції без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою

Вироком Джанкойського міськрайонного суду АР Крим від 30 червня 2006 р. З. засуджено за ч. 2 ст. 307 КК до 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого; за ч. 2 ст. 311 КК до 4 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів З. визначено остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Цим же вироком З.О. засуджено за ч. 2 ст. 307 КК до 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженої; за ч. 2 ст. 311 КК до 4 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів З.О. визначено остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього майна, яке є її власністю.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 жовтня 2006 р. зазначений вирок залишено без зміни.

За вироком суду З. та З.О. визнано винними в тому, що вони в період з листопада 2004 р. по січень 2005 р. перебуваючи на ринку, в невстановленої особи незаконно придбали з метою збуту прекурсор – ефедрин (загальною вагою 5,1375 гр.) та наркотичний засіб – кодеїн (загальною вагою 1,665 гр.) у таблетках, які перевезли і зберігали за місцем свого проживання до моменту їх вилучення працівниками міліції 15 березня 2005 р.

Крім того, З.О. за попередньою змовою з З. 15 березня 2005 р. в період часу з 16-ї до 17-ї години, перебуваючи за місцем свого проживання, незаконно збули П. та Г. по 2 таблетки ефедрину за 8 грн. кожному.

У касаційних скаргах:

засуджений З. просив судові рішення щодо нього скасувати, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд, або призначити йому покарання із застосуванням статей 69, 75 КК, мотивуючи тим, що прекурсори та наркотичні засоби, які були вилучені працівниками міліції, необхідні для лікування його дружини, тому він повинен нести відповідальність за ст. 309 КК. Вказував на те, що досудове і судове слідство проведено однобічно, неповно, необ’єктивно, а вирок суду ґрунтується на доказах, здобутих незаконним шляхом, оскільки контрольна закупка і виїмка прекурсорів сфабриковані працівниками міліції, а показання його дружини З.О. отримані під погрозою застосування до неї психологічного тиску та фізичного насильства;

засуджена З.О. просила судові рішення щодо неї змінити, пом’якшити їй покарання, застосувавши ст. 69 КК, мотивуючи тим, що суд при призначені покарання не врахував усіх позитивних даних про її особу. Вказувала, що в матеріалах справи не зібрано достатньо доказів на підтвердження її винності у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК;

захисник просив судові рішення щодо З. змінити, перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 307 КК на ч. 2 ст. 309 КК та призначити покарання за цим законом, посилається на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки З. не збував наркотичних засобів, а його показання, у яких він визнавав себе винним, були отриманні незаконним шляхом. Крім того, зазначав, що апеляційний суд не дав належного аналізу зібраним у матеріалах справи доказам, тим самим допустив порушення вимог закону;

захисник К. просив судові рішення щодо З. скасувати, а кримінальну справу щодо нього направити на новий судовий розгляд, мотивуючи тим, що судове слідство проведено однобічно та необ’єктивно, внаслідок чого З. безпідставно притягнено до кримінальної відповідальності за збут прекурсорів, які його дружина З.О. використовувала як ліки.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, дійшла висновку про необхідність їх часткового задоволення з таких підстав.

Матеріалами справи встановлено, апеляційним судом при розгляді апеляцій засуджених З., З.О. та їх захисників не було дотримано вимог ст. 377 КПК. Цією статтею передбачається, що зміст ухвали апеляційного суду повинен містити виклад суті апеляцій, короткий виклад пояснень осіб, які брали участь у судовому засіданні, і докладні мотиви прийнятого судом рішення. У частині другій вказаної статті зазначено, що при залишенні апеляцій без задоволення в ухвалі мають бути вказані підстави, з яких апеляції визнані необґрунтованими.

Проте апеляційний суд такі вимоги закону належним чином не виконав.

З огляду на матеріали справи, засуджені та їх захисники в апеляціях порушували питання про скасування зазначеного вир. та направлення кримінальної справи на новий судовий розгляд з мотивів неповноти, однобічності досудового й судового слідства, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, істотного порушення вимог кримінально-процесуального законодавства та невідповідності призначеного судом покарання ступені тяжкості злочинів та особі засуджених.

Залишаючи апеляції засуджених та їх захисників без задоволення, апеляційний суд не дав вичерпної відповіді на доводи апеляцій і не навів в ухвалі переконливих підстав прийняття такого рішення.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги засуджених та їх захисників підлягають частковому задоволенню, а ухвала суду апеляційної інстанції щодо З. та З.О. – скасуванню, як така, що винесена з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства.

Що стосується наведених у касаційних скаргах доводів про необґрунтованість засудження З. та З.О., то вони можуть бути перевірені під час нового апеляційного розгляду справи.

За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України скасувала ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 жовтня 2006 р. щодо З. та З.О., а кримінальну справу направила на новий апеляційний розгляд до того ж суду в іншому складі суддів.