Верховний Суд України Верховний Суд України
На першу сторінку Написати листа Пошук Мапа сайту
На першу сторінку Судова практика Рішення у господарських справах у касаційному порядку 2005-2 Постанова від 14 червня 2005 р. у справі за позовом Державної податкової адміністрації  в Тернопільській області до Приватного підприємства `Озон` та Приватного підприємства `Метал` про визнання недійсними угод та стягнення майна

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 14 червня 2005 р.

Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової адміністрації в Тернопільській області на постанову Вищого господарського суду України від 23.03.2005 р. у справі за позовом Державної податкової адміністрації в Тернопільській області до Приватного підприємства "Озон" та Приватного підприємства "Метал" про визнання недійсними угод та стягнення майна,

встановив:

У серпні 2003 р. Державна податкова адміністрація в Тернопільській області звернулося з позовом до Приватного підприємства "Озон" та Приватного підприємства "Метал" про визнання недійсними угод та стягнення майна. Позов обґрунтовано тим, що спірні угоди укладено з метою, що суперечить інтересам держави.

Відповідачі позов не визнавали посилаючись на його безпідставність.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 20.10.2003 р. в позові відмовлено з мотивів недоведеності обставин, на які посилався позивач в обґрунтування позову.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.11.2004 р. рішення суду першої інстанції частково скасовано та позов задоволено частково.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.03.2005 р. скасовано постанову суду апеляційної інстанції, а рішення господарського суду Тернопільської області залишено без змін.

Ухвалою від 26 травня 2005 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою Державної податкової адміністрації в Тернопільській області порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 23 березня 2005 р. з мотивів її невідповідності нормам матеріального права.

Приватне підприємство “Озон” не використало наданого законом права на участь свого представника у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Державної податкової адміністрації в Тернопільській області та Приватного підприємства “Метал”, перевіривши матеріали справи і рішення, які приймались судами в процесі її розгляду, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи постанову Львівського апеляційного господарського суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, Вищий господарський суд України виходив з того, що суд апеляційної інстанції до спірних правовідносин невірно застосував норми матеріального права, зокрема положення статей 49 та 224 Цивільного кодексу УРСР, оскільки відповідачі фактично виконували умови договору комісії.

Проте з таким висновком погодитись не можна.

Відповідно до частини 1 статті 395 Цивільного кодексу УРСР, який був чинним на момент укладання спірної угоди, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за умовами спірних угод Приватне підприємство “Озон” зобов’язувалось від свого імені за рахунок Приватного підприємства “Метал” і за винагороду організувати закупку, проводити підготовку до відправки і відвантаження брухту та відходів чорних та кольорових металів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, Приватне підприємство “Озон” закупало та передавало Приватному підприємству “Метал” металобрухт, що підтверджується приймально-здавальними актами, видало податкові накладні Приватному підприємству “Метал” на металобрухт, сплатило ПДВ за вказані операції, а Приватне підприємство “Метал” віднесло ці суми до податкового кредиту.

Відповідно до статті 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” заготівля та реалізація металобрухту здійснюється на підставі спеціальної ліцензії. Приватне підприємство “Озон” здійснювало заготівлю та реалізацію металобрухту без відповідної ліцензії. Здійснення такої діяльності на підставі договору комісії не звільняло Приватне підприємство “Озон” від необхідності отримати ліцензію, тому що саме ним від свого імені здійснювалась діяльність, яка підлягає ліцензуванню. Отже його дії були спрямовані на одержання незаконного прибутку, тобто Приватне підприємство “Озон” здійснювало діяльність, яка суперечить інтересам суспільства та держави.

За таких обставин, господарський суд апеляційної інстанції вірно застосував до спірних правовідносин положення статті 49 Цивільного кодексу УРСР та зробив правильний висновок також про недійсність угод купівлі-продажу металобрухту.

Разом з тим, висновок Львівського апеляційного господарського суду про неможливість застосування наслідків передбачених статтею 49 Цивільного кодексу УРСР у зв’язку із втратою чинності зазначеного кодексу є безпідставним, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли та припинилися до набрання чинності Цивільним кодексом України, а тому відповідно до частини 2 пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до даних правовідносин слід застосувати положення Цивільного кодексу УРСР.

Невірним є також висновок апеляційного господарського суду щодо неукладенності договорів комісії через відсутність істотних умов та припинення у зв’язку з цим провадження у справі, оскільки за умовами договорів комісії винагорода комісіонера визначається окремими доповненнями до договору, що відповідачами було здійснено шляхом складання звітів.

Враховуючи викладене, всі постановлені по справі судові рішення підлягають скасуванню, справа направленню на новий розгляд.

При новому розгляді справи слід повно та всебічно встановити всі обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку та постановити законне і обґрунтоване рушення.

Керуючись статтями 11117-11120 ГПК, Верховний Суд України

постановив:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 23.03.2005 р., постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.11.2004 та рішення господарського суду Тернопільської області від 20.10.2004 р. – скасувати а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.