Здійснювані й відшкодовані Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України соціальні послуги і виплати є його обов’язком у разі настання страхового випадку, а тому проведення ним таких виплат застрахованій особі не є заподіяною зазначеному Фонду шкодою в розумінні ст. 1166 ЦК України і він, відповідно, не є особою, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, та не набуває права зворотної вимоги до винної особи згідно із ч. 1 ст. 1191 цього Кодексу

Рішення колегії суддів Судової палати
у цивільних справах Верховного Суду України
від 22 жовтня 2008 р.
(в и т я г)

У жовтні 2007 р. прокурор Волноваського району Донецької області звернувся до суду із заявою в інтересах відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Волноваському районі (далі — відділення Фонду) до Г. про відшкодування шкоди за правом зворотної вимоги. Прокурор зазначив, що з вини відповідача 23 липня 2004 р. стався нещасний випадок на виробництві з Р., у зв’язку з чим відділення Фонду здійснило потерпілій страхові виплати на загальну суму 12 тис. 901 грн. Оскільки особою, винною у нещасному випадку, є відповідач, прокурор просив стягнути з нього в порядку регресу на користь відділення Фонду зазначену суму.

Волноваський районний суд рішенням від 6 грудня 2007 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 20 березня 2008 р., позов задовольнив.

У касаційній скарзі Г. просив скасувати ці рішення та ухвалу й ухвалити нове рішення про відмову в позові, пославшись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що оскільки відділення Фонду здійснило страхові виплати потерпілій від нещасного випадку на виробництві, який стався з вини відповідача, то правовідносини сторін не охоплюються сферою загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань і здійснені відділенням Фонду страхові виплати є для нього шкодою в розумінні ст. 1166 ЦК, яку в порядку регресу повинен відшкодувати відповідач.

Однак з таким висновком суду погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 999 ЦК до відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Згідно з преамбулою Закону від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі — Закон № 1105-ХІV) страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності.

На підставі ст. 46 цього Закону Фонд провадить збір та акумулювання страхових внесків, має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування, яке здійснюється за рахунок: внесків роботодавців: для підприємств — з віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій — з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення; капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках; коштів, одержаних від стягнення відповідно до цього Закону штрафів і пені зі страхувальників, штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці, а також адміністративних стягнень у вигляді штрафів з посадових осіб підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, передбачених КпАП; добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.

У Законі № 1105-ХІV не передбачено право Фонду, який здійснив страхову виплату застрахованій особі, зворотної вимоги до винної особи. Таке право, як зазначено у ст. 993 ЦК, до страховика переходить лише в разі виплати ним страхового відшкодування за договором майнового страхування.

Правильно встановивши, що винним у настанні нещасного випадку на виробництві з потерпілою Р. є відповідач, у зв’язку з чим відділення Фонду виплатило їй страхове відшкодування, суди разом із цим на зазначені вище норми матеріального закону уваги не звернули та не врахували, що здійснювані й відшкодовані Фондом соціальні послуги та виплати є його обов’язком у разі настання страхового випадку, а тому здійснення ним таких виплат застрахованій особі не є заподіяною Фонду шкодою в розумінні ст. 1166 ЦК і, відповідно, відділення Фонду не є особою, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, та не набуває права зворотної вимоги до винної особи згідно із ч. 1 ст. 1191 цього Кодексу.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, що відповідно до ст. 341 ЦПК є підставою для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 336, ст. 341, ч. 2 ст. 344 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Г. задовольнила: рішення Волноваського районного суду Донецької області від 6 грудня 2007 р. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 20 березня 2008 р. скасувала й ухвалила нове рішення, яким у задоволенні заяви прокурора Волноваського району Донецької області в інтересах відділення Фонду до Г. відмовила.