Наявність хоча б однієї з таких підстав, як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладення угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців–платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунку — передбачає перереєстрацію платника єдиного податку платником податку на додану вартість на загальних підставах. Недотримання строків такої перереєстрації тягне встановлену законом відповідальність

7 квітня 2009 р., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (далі — ДПІ) справу за позовом суб’єкта підприємницької діяльності–фізичної особи Сидоренка М.В. (далі — Сидоренко М.В.) до ДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення та зобов’язання вчинити дії, встановила:

У травні 2006 р. Сидоренко М.В. звернувся в суд з позовом до ДПІ, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 10 травня 2006 р. № 0001431740/0 та № 0001441740, а також у триденний строк з дня набрання рішенням законної сили зняти його з обліку платників податків.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, він — позивач — мав право використовувати вексельну форму розрахунків за надані роботи та послуги, дотримувався вимог Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (далі — Указ № 727/98), підстав для переходу на загальну систему оподаткування у нього не було, а тому оспорювані податкові повідомлення-рішення вважає безпідставними.

Господарський суд м. Києва постановою від 21 липня 2006 р., залишеною без змін ухвалами Київ-ського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2006 р. та Вищого адміністративного суду України від 22 жовтня 2008 р., позов задовольнив.

У скарзі до Верховного Суду України ДПІ порушила питання про скасування ухвалених у цій справі рішень судів попередніх інстанцій, посилаючись на наявність підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, та питання про відмову у задоволенні позовних вимог. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень Закону від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі — Закон № 168/97-ВР) та Указу № 727/98 скаржник послався на ухвалу Верховного Суду України від 14 грудня 2004 р., в якій здійснення суб’єктом господарювання, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, своєї діяльності залежить від обсягів виручки та реалізованої продукції.

Перевіривши за матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виявила неоднакове застосування касаційним судом зазначених норм права і визнала, що скарга підлягає задоволенню, враховуючи таке.

Суди встановили, що позивач займався підприємницькою діяльністю, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, відповідно до Указу № 727/98 (зі змінами, внесеними Указом Президента України від 28 червня 1999 р. № 746/99), після отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Так, він надав послуги зі стимулювання заготівлі молока за договорами із: державним підприємством «Аромат» — від 1 липня 2005 р. № 0107/2005А; приватним підприємством «КФ «Прометей» — від 1 липня 2005 р. № 0107/2005П; товариством з обмеженою відповідальністю «Миргородський сироробний комбінат» — від 1 грудня 2005 р. № 0107/2005М. Розрахунки за ці послуги здійснювалися шляхом видачі позивачу простих векселів, емітованих замовником на користь останнього, на загальну суму 24 млн 779 тис. 615 грн.

6 грудня 2005 р. Сидоренко М.В. продав відкритому акціонерному товариству «Український профільний банк» векселі, отримавши за них 247 тис. 796 грн.

У ході проведеної відповідачем перевірки встановлено, що позивач, надаючи послуги та отримуючи в рахунок за це векселі, був зобов’язаний зареєструватися платником податку на додану вартість (далі — ПДВ), перейти на загальну систему обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва, а також сплачувати податки на загальних підставах, починаючи з наступного звітного податкового періоду (підпункт 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, п. 9.4 ст. 9 Закону № 168/97-ВР, статті 1, 2, 5 Указу № 727/98). Оскільки цього зроблено не було, йому донараховано ПДВ у розмірі 4 млн 955 тис. 923 грн і застосовано штрафних санкцій — 2 млн 477 тис. 962 грн, про що прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення. Водночас рішенням № 0001441740/0 визначено зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 32 тис. 214 грн.

Указом № 727/98 запроваджено спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва, п. 1 ст. 1 якого надає фізичним особам право перебувати на такій системі оподаткування за умови, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн. Окрім зазначеного Указу положення про умови та порядок набуття права здійснення підприємницької діяльності за такою системою оподаткування містяться в Законі № 168/97-ВР.

Згідно з підпунктом 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 цього Закону особа підлягає обов’язковій реєстрації як платник податку (зокрема ПДВ), коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню відповідно до цього Закону, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов’язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 тис. грн (без урахування ПДВ). А в п. 9.4 ст. 9 зазначено, що якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, то така особа зобов’язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом.

Якщо особа укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), відповідно до яких здійснюються оподатковувані операції з обсягом, що перевищує протягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену підпунктом 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 цього Закону, то така особа зобов’язана зареєструватися платником ПДВ до кінця передбаченого законом періоду. Особа, котра не надсилає таку заяву у зазначених випадках і строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату ПДВ на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

З огляду на викладене вбачається, що позивач, уклавши угоди, за якими розмір прогнозованого прибутку становив 24 млн 779 тис. 615 грн, повинен був зареєструватися платником податків.

Водночас підставою для перереєстрації платника єдиного податку платником податків є також обсяг його виручки від реалізації продукції (виконання робіт, послуг).

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 1 Указу № 727/98 як виручку від реалізації продукції розуміють суму, фактично отриману суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Таким чином, змінюючи систему податкового обліку та звітності, слід враховувати розмір коштів, які фактично отримані платником податків або надійшли на його рахунок.

Указом № 727/98 запроваджено обмеження щодо форми розрахунку, який має здійснюватися виключно грошовими коштами, готівкою чи безготівково. До такого висновку суд дійшов, виходячи з визначення терміна «виручка» — суми, а отже, іншої форми розрахунку (крім грошової) у спірній ситуації бути не може.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону від 5 квітня 2001 р. № 2374-ІІІ «Про обіг векселів в Україні» прості векселі, які були передані в порядку розрахунку за надані позивачем послуги, видаються лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Водночас Указ № 727/98 не визначає використання платником єдиного податку у своїй діяльності вексельного обороту, а перелік встановлених у ньому форм розрахунку є вичерпним. Тому, розраховуючись в інший, аніж це встановлено зазначеним Указом, спосіб, позивач мав подати заяву про свою реєстрацію платником податків.

Надаючи оцінку обставинам у справі, що розглядається, суди залишили поза увагою те, що наявність хоча б однієї з таких підстав, як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладення угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців–платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунку — передбачає перереєстрацію платника єдиного податку платником ПДВ на загальних підставах. Недотримання строків такої перереєстрації тягне встановлену законом відповідальність.

Оскільки суди попередніх інстанцій не з’ясували всіх обставин справи, яка розглянута з неправильним використанням норм права, ухвалені рішення підлягають скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу ДПІ задовольнити.

Постанову Господарського суду м. Києва від 21 липня 2006 р., ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2006 р., ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 жовтня 2008 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.

* Публікується повний текст судового рішення з незначною редакційною правкою.