Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Обласного комунального підприємства “Компанія “Луганськвода” на постанову Вищого господарського суду України від 4 травня 2005 р. у справі за позовом Обласного комунального підприємства “Компанія “Луганськвода” до Луганського міського комунального підприємства “Теплокомуненерго” про стягнення 1 949 576,59 грн.,

У червні 2004 р. Обласне комунальне підприємство “Компанія “Луганськвода” звернулось до суду з позовом про стягнення з Луганського міського комунального підприємства “Теплокомуненерго” 1 949 576,59 грн. заборгованості за договором № 326 від 01.01.2004р. на послуги з водопостачання та водовідведення.
У ході розгляду справи позивачем збільшено розмір позовних вимог та поставлено питання про стягнення 2 541 152,43 грн. за надані з січня по серпень 2004 р. послуги з водопостачання та водовідведення.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на неправомірне збільшення тарифів на послуги позивачем та необґрунтованість заявленої суми боргу. У відзиві від 01.10.2004 р. відповідачем визнано борг у сумі 326 421,78 грн.
Рішенням господарського суду Луганської області від 01.10.2004 р. позов задоволено частково: стягнено з Луганського міського комунального підприємства “Теплокомуненерго” 326 421,78 грн. заборгованості. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено з мотивів незаконності дій позивача по зміні тарифів в односторонньому порядку.
Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 20.12.2004 р. зазначене рішення змінене. Позов задоволено частково: стягнено з Луганського міського комунального підприємства “Теплокомуненерго” 345 136,90 грн. заборгованості, оскільки, судом першої інстанції допущена помилка при визначенні суми боргу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 04.05.2005 р. постанова Луганського апеляційного господарського суду від 20.12.2004 р. залишена без змін з тих же підстав.3

14 липня 2005 р. Верховним Судом України порушено провадження за касаційною скаргою Обласного комунального підприємства “Компанія “Луганськвода”, у якій ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 04.05.2005 р. та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування скарги зроблено посилання на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи позивачу в задоволенні позову про стягнення заборгованості, нарахованої за тарифами, встановленими компетентними державними органами відповідно до закону, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися апеляційний та касаційний суди, виходив з того, що, оскільки, відповідні зміни до договору внесені не були, нарахування заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення протягом фактичного надання послуг без внесення змін до договору має здійснюватись за тарифами, зазначеними в укладеному між сторонами договорі.
Разом з тим, з законністю та обґрунтованістю такого висновку погодитися не можна. Він зроблений без урахування вимог чинного законодавства.
Як встановлено частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 статті 632 Кодексу, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Статтею 32 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” встановлено, що за надання послуг з питного водопостачання споживач вносить плату за нормами і тарифами, що регулюються у встановленому законодавством порядку. Порядок справляння плати за надання послуг з питного водопостачання встановлюється законодавством.
Тарифи на надання послуг з питного водопостачання розраховуються на підставі галузевих нормативів витрат і повинні повністю відшкодовувати експлуатаційні витрати та забезпечувати надійну роботу об'єктів централізованого питного водопостачання і водовідведення.
Відповідно до частини 7 статті 18 Закону України “Про місцеві державні адміністрації”, місцева державна адміністрація регулює ціни та тарифи за виконання робіт та надання житлово-комунальних послуг підприємствами, а також визначає і встановлює норми їх споживання, здійснює контроль за їх додержанням.
Як передбачено пунктом 1.10. Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, тарифи на користування водою від комунальних водопроводів та приймання стічних вод до комунальної каналізації визначаються згідно з чинним законодавством України без будь-яких додаткових узгоджень з абонентами розмірів цих тарифів та термінів їх введення.
Положення про те, що й при укладенні господарських договорів на основі вільного волевиявлення, сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству, встановлено також в статті 179 Господарського кодексу України.
Цим же кодифікованим актом врегульована можливість визначення ціни у господарському договорі в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України (ч. 5 ст. 180), та встановлення відповідно до закону державних цін на продукцію (послуги) суб'єктів господарювання - природних монополістів (ч. 2 ст. 191), яким є позивач у справі.
Таким чином, суди не скористались правом, закріпленим у п.1 ст.83 ГПК України, та не дали правової оцінки законності частини пунктів 6.4, 6.5 договору, в редакції відповідача, де встановлено, зокрема, правило, за яким, тарифи визначені компетентними державними органами застосовуються у відносинах між сторонами лише після внесення змін до договору, укладеного між ними.
Порушення судами при вирішенні даного спору норм матеріального права є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 111¹⁷ – 111²⁰ Господарського процесуального кодексу України, Судова палата

Касаційну скаргу Обласного комунального підприємства “Компанія “Луганськвода” задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 4 травня 2005 р., постанову Луганського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2004 р. та рішення господарського суду Луганської області від 1 жовтня 2004 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.