Згідно із ч. 1 ст. 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.
Установивши при вирішенні справи на підставі доказів, яким було дано належну оцінку, той факт, що заставлене майно було відчужене, але застава на спірне приміщення свою дію не припиняла, зобов’язання забезпечене заставою не виконано, апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку про збереження її чинності при переході права власності на предмет застави до відповідачки й відповідно звернення стягнення на нього з підстав, визначених ст. 27 Закону України «Про заставу»

У липні 2003 р. закрите акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі — Банк) звернулося до суду з позовом до П., третя особа — приватне підприємство «Веда» (далі — ПП), про встановлення факту та звернення стягнення на предмет застави.

Позивач зазначив, що на підставі договору застави від 13 липня 1998 р. № 07/98 товариство з обмеженою відповідальністю «П Тріада» (далі — ТОВ «П Тріада») передало в заставу Банку нерухоме майно — спортивний зал площею 839,8 кв. метра, розташований по вул. Героїв Сталінграду, 16-а у м. Дніпропетровську.

Це майно було передано під заставу Банку в забезпечення належного виконання зобов’язання товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро АіТ» (далі — ТОВ «Дніпро АіТ») за кредитним договором від 13 липня 1998 р.

У зв’язку з тим, що ТОВ «Дніпро АіТ» свої зобов’язання за кредитним договором не виконало, ТОВ «П Тріада» з метою ухилення від відповідальності перед Банком за зобов’язаннями боржника відчужило об’єкт застави ПП, а останнє на підставі договору купівлі-продажу від 23 січня 2003 р. — П.

Оскільки рішення господарського суду про звернення стягнення на заставлене майно, що перебувало у власності ПП, не було виконане у зв’язку з подальшим відчуженням об’єкта застави П., позивач просив суд звернути стягнення на зазначений спортивний зал, що належить П., як на заставлене майно з підстав, передбачених ст. 27 Закону від 2 жовтня 1992 р. № 2654-ХІІ «Про заставу» (далі — Закон).

У подальшому позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд установити факт, що спірний об’єкт нерухомості, який є предметом договору застави від 13 липня 1998 р., укладеного між Банком та ТОВ «П Тріада», знаходиться на вул. Героїв Сталінграду, 16-д у м. Дніпропетровську та звернути стягнення на це майно, що належить на праві власності П.

Кіровський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 22 жовтня 2007 р. позов задовольнив частково: встановлено, що фактичним місцем знаходження спортивного залу площею 839,8 кв. метра є вул. Героїв Сталінграду, 16-д у м. Дніпропетровську, а в решті вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2008 р. рішення місцевого суду в частині відмови у зверненні стягнення на предмет застави скасоване та ухвалене нове рішення, яким цю вимогу задоволено: звернуто стягнення на заставлене майно — спортивний зал площею 839,8 кв. метра, що належить на праві власності П. на користь Банку, а в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі П. просила рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи, наведені у скарзі, та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у зверненні стягнення на предмет застави, місцевий суд вважав, що П. є добросовісним набувачем спірного приміщення та при його купівлі жодних зобов’язань перед Банком не мала.

Скасовуючи в цій частині рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення — про задоволення цієї вимоги, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідно до вимог ст. 27 Закону застава зберігає силу навіть у випадку, якщо майнові права на предмет застави перейшли на відповідній правовій підставі до іншої особи.

Цей висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на матеріалах справи й відповідає вимогам закону.

Так, згідно з ч. 1 ст. 27 Закону застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.

Судами встановлено, що відповідно до договору застави від 13 липня 1998 р. ТОВ «П Тріада» передало в заставу Банку нерухоме майно — спортивний зал площею 839,8 кв. метра розташований по вул. Героїв Сталінграду, 16-д у м. Дніпропетровську.

Це майно було передане під заставу Банку в забезпечення належного виконання зобов’язань ТОВ «Дніпро АіТ» за кредитним договором від 13 липня 1998 р., зобов’язання за яким боржником не виконано.

У подальшому ТОВ «П Тріада» оспорило зазначений договір у судовому порядку, рішенням арбітражного суду договір було визнано неукладеним, однак після перегляду справи касаційним судом при новому розгляді справи рішенням господарського суду в позові відмовлено.

Під час чинності рішення арбітражного суду спірне приміщення 19 травня 1999 р. ТОВ «П Тріада» було відчужено за договором купівлі-продажу товариству з обмеженою відповідальністю «Югпромекспорт», яке в свою чергу 5 лютого 2002 р. відчужило його ПП.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2003 р. позов Банку до ПП про звернення стягнення на предмет застави задоволено, однак це рішення не було виконано у зв’язку з тим, що 23 січня 2003 р. ПП відчужило об’єкт застави П.

Таким чином, встановивши при вирішенні справи на підставі доказів, яким було дано належну оцінку, той факт, що застава на спірне приміщення свою дію не припиняла, зобов’язання забезпечене заставою не виконано, апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку про збереження її чинності при переході права власності на предмет застави до відповідачки й відповідно звернення стягнення на нього з підстав ст. 27 Закону.

Відповідно до статей 335, 337 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд апеляційної інстанції правильно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 336, 337 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу П. відхилила. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2008 р. залишила без змін.