Винесення судом постанови, якою уточнено резолютивну частину вироку й частково приєднано невідбуту частину покарання за іншим вироком, визнано таким, що суперечить вимогам ст. 409 КПК України, у зв’язку з чим вирок і постанову суду щодо цього вироку скасовано

Вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 22 січня 2007 р. постановлено виконувати самостійно.

Цим вироком засуджено також П., щодо якого касаційного подання не внесено.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

Вироком суду Є. визнано винним і засуджено за те, що він 28 січня 2007 р. приблизно опівночі у дворі будинку, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, грубо порушуючи громадський порядок, виявляючи неповагу до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, безпричинно завдав декілька ударів по голові К., а П. у цей час перешкодив М. надати допомогу потерпілому. Після цього Є. разом із П. відкрито викрали мобільний телефон К. та, проникнувши до його будинку, відкрито заволоділи майном К. на загальну суму 2 тис. 319 грн.

У касаційному поданні прокурор, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, порушив питання про скасування вироку суду та направлення справи на новий судовий розгляд. При цьому він послався на те, що злочини вчинені Є. після проголошення вироку від 22 січня 2007 р., але до набрання ним законної сили, а тому суд повинен був призначити покарання за сукупністю вироків.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, вироком Вільнянського районного суду від 22 січня 2007 р. Є. засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 321 КК на чотири роки позбавлення волі, а на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.

Нові злочини, передбачені ч. 2 ст. 296, ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 186 КК, Є. вчинив 28 січня 2007 р., тобто після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Однак суд, призначивши Є. покарання за вчинення нових злочинів, не вирішив питання про призначення йому покарання за сукупністю вироків на підставі ч. 1 ст. 71 КК, тобто не застосував кримінальний закон, який підлягав застосуванню.

Те, що після вироку суд своєю постановою від 9 грудня 2008 р. уточнив його резолютивну частину й частково приєднав невідбуту частину покарання за вироком від 22 січня 2007 р. й остаточно призначив Є. чотири роки два місяці 10 днів, не усуває допущених порушень вимог кримінального закону, а навпаки — свідчить про постановлення ще одного незаконного рішення. Його протиправність полягає в тому, що суд усупереч положенням ст. 409 КПК, змінюючи призначене покарання, погіршив становище засудженого, що на стадії виконання вироку кримінально-процесуальним законом не допускається.

Зазначені обставини згідно зі ст. 398 КПК є підставою для скасування вироку та у порядку ст. 395 КПК — постанови районного суду, й направлення справи на новий судовий розгляд.

При новому розгляді справи, зазначила колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, суду необхідно належним чином виконати вимоги ст. 71 КК та прийняти законне й обґрунтоване рішення.

За таких обставин вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 25 червня 2008 р. та в порядку ст. 395 КПК постанову цього ж суду від 9 грудня 2008 р. щодо Є. скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.