При вирішенні питання про кваліфікацію дій особи за тими статтями (частинами статей) КК, які передбачають кваліфікуючі ознаки з урахуванням неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а також при розмежуванні злочинів проти власності від дрібного розкрадання, після 1 січня 2004 р. необхідно враховувати положення Закону України від 22 травня 2003 р. «Про податок з доходів фізичних осіб».

Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 16 листопада 2005 року Г. засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік і покладенням певних обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

Згідно з вироком суду Г. визнано винним і засуджено за те, що він 17 травня 2004 року у нічний час, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, за попередньою змовою з М., якого засуджено вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 6 грудня 2004 року, проникнувши до приміщення магазину, таємно викрали належне ТОВ майно вартістю 29 грн. 40 коп.

В апеляційному та касаційному порядку вирок щодо Г. не переглядався.

У клопотанні про перегляд зазначеного вироку щодо Г. у порядку виключного провадження заступник Генерального прокурора України вказав на неправильне застосування судом кримінального закону, у зв’язку з чим порушив питання про скасування вироку щодо Г. і закриття справи за відсутністю у його діях складу злочину.

Заслухавши доповідь суддів Верховного Суду України, думку прокурора який підтримав клопотання і вважав, що воно підлягає задоволенню, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у клопотанні доводи, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії визнали його таким, що підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачалося з матеріалів справи, викрадення майна ТОВ Г. вчинив 17 травня 2004 року.

Законом України від 2 червня 2005 року «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення» встановлено, що викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо його вартість на момент вчинення правопорушення не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» з 1 січня 2004 року замість неоподатковуваного мінімуму доходів громадян запроваджено податкову соціальну пільгу в розмірі 61,5 грн.

Виходячи з вказаних положень закону, що мають зворотну дію у часі, вчинення у період з 1 січня до 31 грудня 2004 року викрадення чужого майна є кримінально караним діянням за умови, що вартість викраденого перевищувала 184,5 грн. Згідно з вироком, вартість майна, викраденого Г. становила 29 грн. 40 коп.

Оскільки Г. вчинив крадіжку 17 травня 204 року, а справу стосовно нього розглянуто судом 16 листопада 2005 року, тобто у період чинності закону від 2 червня 2005 року, постановлення обвинувального вироку судом відбулося у порушення вимог закону.

За таких обставин Верховний Суд України ухвалив: задовольнити клопотання заступника Генерального прокурора України, вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 16 листопада 2005 року щодо Г. скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України.