Доводи відповідача про те, що з прийняттям судом рішення про стягнення боргу цивільні права та обов’язки позивача як кредитора за договором припинилися, не беруться до уваги, оскільки за змістом статей 598—609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов’язання.

Приписи статті 625 ЦК України не заперечують можливість звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов’язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за виконання грошового зобов’язання, зокрема за період після прийняття судом відповідного рішення.

Відтак, висновки судів всіх інстанцій стосовно стягнення нарахувань інфляційних та річних на існуючу заборгованість по невиконаному зобов’язанню є правильними

У вересні 2007 р. дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (далі — ДК “Газ України”) звернулася в Господарський суд Дніпропетровської області із позовом до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Криворіжгаз” (далі — ВАТ “Криворіжгаз”) про стягнення 1 млн 181 тис. 13 грн, у тому числі 934 тис. 459 грн інфляційних нарахувань та 246 тис. 554 грн процентів річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18 травня 2006 р. у справі № 35/20 (20/145-39/91) з відповідача було стягнуто 6 млн 86 тис. 554 грн основного боргу, 60 тис. 530 грн пені, 109 тис. 898 грн інфляційних нарахувань та 40 тис. 909 грн процентів річних. Оскільки на день пред’явлення позову зазначене вище рішення господарського суду є невиконаним, а заборгованість у сумі 6 млн 86 тис. 554 грн — непогашеною, позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК просив стягнути з відповідача суму інфляційних нарахувань та процентів річних.

Відповідач проти позову заперечував з тих підстав, що з прийняттям судового рішення від 18 травня 2006 р. цивільні права та обов’язки позивача як кредитора за вказаним договором по відношенню до боржника припиняються. Наявність зобов’язання лише у боржника в процесі виконання судового рішення свідчить про припинення договірних відносин сторін, а це унеможливлює застосування ст. 625 ЦК в період після ухвалення судового рішення та датою його фактичного виконання.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2007 р. позов задоволено. З відповідача стягнуто 934 тис. 459 грн інфляційних нарахувань та 246тис. 554 грн процентів річних.

Рішення вмотивовано посиланням на те, що право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. При цьому суд послався на приписи статей 519, 612, 625 ЦК.

Також суд зазначив, що оскільки постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2005 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 19 квітня 2006 р. провадження у справі про банкрутство ВАТ “Криворіжгаз” припинено, товариство є платоспроможним боржником.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 березня 2008 р. та постановою Вищого господарського суду України від 26 червня 2008 р. зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав.

11 вересня 2008 р. колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою ВАТ “Криворіжгаз” порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 26 червня 2008 р. У касаційній скарзі порушено питання про скасування всіх зазначених судових рішень та припинення провадження у справі з мотивів порушення положень ст. 61 Конституції України, виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Доводи відповідача про те, що з прийняттям судового рішення від 18 травня 2006 р. цивільні права та обов’язки позивача як кредитора за вказаним договором припинилися, не беруться до уваги, оскільки за змістом статей 598—609 ЦК рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов’язання.

Водночас приписи ст. 625 ЦК не заперечують можливість звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов’язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за виконання грошового зобов’язання, зокрема за період після прийняття судом відповідного рішення.

Відтак, висновки судів всіх інстанцій стосовно стягнення нарахувань інфляційних та річних на існуючу заборгованість по невиконаному зобов’язанню є правильними.

Відповідно до п. 1 ст. 111¹⁸ ГПК Верховний Суд України за результатами розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України має право залишити постанову без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова Вищого господарського суду України ухвалена з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновки Вищого господарського суду України.

Виходячи з наведеного, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваної постанови.

Керуючись статтями 111¹⁷—111²⁰ ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу ВАТ “Криворіжгаз” залишила без задоволення, а постанову Вищого господарського суду України від 26 червня 2008 р. у справі № 1/384-07 — без змін.