Суди нижчих інстанцій, встановивши, що правовідносини між позивачем та відповідачем (газопостачальним підприємством) ґрунтуються на окремому договорі, який стосується відносин останнього з населенням, дійшли неправомірного висновку про те, що оплата вартості поставленого відповідачу за цією угодою газу підлягає перерахунку на підставі п. 10 Правил надання населенню послуг з газопостачання

У жовтні 2010 р. до Верховного Суду України звернулася дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі — ДК) із заявою про перегляд зазначеним Судом постанови Вищого господарського суду України від 28 вересня 2010 р. у справі за її позовом до відкритого акціонерного товариства з газопостачання та газифікації «Херсонгаз» (далі — ВАТ) про стягнення суми за поставлений природний газ. ДП мотивувало заяву тим, що, залишаючи без змін прийняту у цій справі постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 11 червня 2010 р., якою позов було задоволено частково, суд касаційної інстанції виходив із того, що поставлений за укладеним між сторонами договором від 29 грудня 2006 р. № 06/06-845 на постачання природного газу (далі — договір) природний газ мав використовуватися відповідачем виключно для подальшої реалізації населенню, а отже, при розрахунках між сторонами за зазначеною угодою слід застосовувати положення постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 р. № 2246 «Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання» зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2007 р. № 821 (далі — постанова КМУ № 2246; Правила відповідно). Згідно з п. 10 Правил визначена постачальником вартість переданого у 2007 р. газу, яка становить 91 млн 204 тис. 202 грн, є лише попередньою вартістю. Водночас суди встановили, що вартість фактично спожитого населенням Херсонської області природного газу у 2007 р. з перерахунком, здійсненим експертом відповідно до вимог Правил, становить 86 млн 1 тис. 804 грн, а тому саме ця сума підлягає сплаті за природний газ, поставлений позивачем за умовами договору.

Разом із тим у постанові від 12 листопада 2009 р. у справі за позовом ДК до відкритого акціонерного товариства з газопостачання та газифікації «Чернігівгаз» про стягнення суми при розгляді аналогічного спору Вищий господарський суд України дійшов висновку, що укладений між ДК та газопостачальною організацією договір на постачання природного газу не поширюється на відносини між цією організацією та населенням, оскільки ДК за зазначеною угодою не здійснювала поставку природного газу безпосередньо населенню, а тому на зазначені правовідносини не поширюється дія постанови КМУ № 2246. За таких обставин ДК не має обов’язку проводити перерахунок оплати вартості фактично переданого відповідачу природного газу в разі, якщо останній здійснює перерахунок оплати вартості спожитого населенням газу за умовами Правил. Заявник вказав на те, що цієї правової позиції суд касаційної інстанції дотримувався також при перегляді судових рішень у деяких інших справах, які він розглядав.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з п. 10 Правил розрахунок населення за надані послуги з газопостачання здійснюється, починаючи з 1 січня 2007 р., за роздрібними цінами, диференційованими залежно від обсягів споживання, що встановлені Національною комісією регулювання електроенергетики України, за показаннями лічильників газу, а у разі їх відсутності — за нормами споживання природного газу.

Відповідно до п. 1 Правил цей нормативно-правовий акт регулює відносини між газопостачальними підприємствами, газорозподільними підприємствами та фізичними особами–споживачами газу. Зі змісту Правил убачається, що обов’язок здійснювати перерахунок вартості природного газу, поставленого споживачам газу–фізичним особам, встановлений для постачальників газу, які постачають його безпосередньо населенню відповідно до укладених з окремими фізичними особами договорів.

Суди нижчих інстанцій встановили, що позивач не здійснював і не здійснює постачання природного газу безпосередньо населенню, а тому, зважаючи на те, що правовідносини між сторонами ґрунтуються на договорі, який не стосується відносин відповідача з населенням, позивач не зобов’язаний здійснювати перерахунок оплати вартості поставленого відповідачу природного газу на підставі зазначеного вище нормативного акта.

За ч. 1 ст. 67 ГК відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ст. 6 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).

Під час розгляду зазначеної справи суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що сторони уклали договір, відповідно до умов якого та на підставі підписаних сторонами додаткових угод позивач зобов’язався передати відповідачу у 2007 р. певний обсяг природного газу для потреб населення з урахуванням можливих обсягів розбалансування газу (відтоків/притоків), а відповідач — прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Кількість газу, поставленого відповідачу, оформлюється щомісячними актами приймання-передачі газу, які є підставою для остаточних розрахунків (пункти 3.3, 3.4 договору).

Згідно з ч. 1 ст. 334 ЦК право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суди також установили, що на підставі актів приймання-передачі природного газу, копії яких долучені до матеріалів цієї справи, протягом січня—грудня 2007 р. позивач поставив, а відповідач прийняв за договором природний газ на загальну суму 91 млн 204 тис. 202 грн.

За таких обставин, прийнявши поставлений позивачем природний газ у кількості та за ціною, що зазначені в актах приймання-передачі (які відповідно до умов п. 3.4 договору є підставою для остаточних розрахунків), відповідач набув право власності на поставлену продукцію, а отже, зобов’язаний оплатити цю продукцію в повному обсязі з урахуванням штрафних санкцій, встановлених за несвоєчасне виконання зобов’язання.

З огляду на викладене висновок Вищого господарського суду України про те, що оплата вартості поставленого позивачем природного газу за умовами договору підлягає перерахунку на підставі Правил, є неправомірним, а прийнята ним постанова — незаконною і підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 111²³—111²⁵ ГПК, Верховний Суд України заяву ДК задовольнив: постанову Вищого господарського суду України від 28 вересня 2010 р. скасував, а справу направив на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 111¹⁶ ГПК.