Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 376 цього Кодексу житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
За ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
З урахуванням наведеного, якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (ч. 1 ст. 376 ЦК України), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва

У грудні 2007 р. Ф.М. звернувся до суду з позовом до Тернівської сільської ради, Ф.В., третя особа — Тячівська районна державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування на будинок, посилаючись на те, що 25 квітня 2005 р. померла його матір Ф.І., після смерті якої він прийняв спадщину, однак державний нотаріус не може видати йому свідоцтво про право на спадщину, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на будинок.

Ф.В. пред’явив зустрічний позов до Ф.М. і просив визнати за ним право власності в порядку спадкування на 1/2 частину спірного будинку, посилаючись на те, що він та Ф.М. є спадкоємцями їх матері Ф.І. за законом першої черги, й вони обоє прийняли спадщину.

Під час розгляду справи Ф.М. доповнив позов і просив також усунути Ф.В. від права на спадкування, посилаючись на те, що той не надавав допомогу матері, яка хворіла та перебувала в безпорадному стані.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 31 липня 2008 р. позов Ф.М. задоволено, постановлено усунути Ф.В. від права на спадкування після смерті Ф.І., визнати за Ф.М. право власності на спірний будинок; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Апеляційний суд Закарпатської області рішенням від 2 жовтня 2008 р. зазначене рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення — про відмову в задоволенні позову Ф.М. та задоволення зустрічного позову Ф.В., постановлено визнати за Ф.В. право власності на 1/2 частину спірного будинку.

У касаційній скарзі Ф.М. просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що апеляційний суд помилково скасував ухвалене згідно із законом судове рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи, наведені у скарзі, та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов Ф.М. та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, керувався ч. 3 ст. 376, ст. 1216, ч. 5 ст. 1224, ст. 1261 ЦК та виходив із того, що Ф.І. належав самочинно збудований будинок у с. Терново Тячівського району Закарпатської області, спадкоємцями Ф.І. за законом першої черги є її діти — Ф.В. та Ф.М., які в передбачений законом строк подали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, однак Ф.В. ухилявся від надання допомоги матері, яка через похилий вік і тяжку хворобу перебувала в безпорадному стані, й підлягає усуненню від права на спадкування, натомість Ф.М. після смерті Ф.І. виготовив технічну документацію на самовільно збудований будинок, тому за ним слід визнати право власності на цей будинок у порядку спадкування після Ф.І.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що після смерті Ф.І. відкрилася спадщина на самочинно збудований будинок, однак дійшов висновку про відсутність підстав для усунення Ф.В. від права на спадкування, тому визнав за ним право власності в порядку спадкування на 1/2 частину будинку.

Апеляційний суд також зазначив, що відмовляє у задоволенні позову Ф.М. у повному обсязі, оскільки він просив визнати за ним право власності на весь будинок, а тому суд не може визнати за ним право власності тільки на 1/2 частину будинку.

Проте із зазначеними висновками судів цілком погодитися не можна з огляду на таке.

Згідно зі ст. 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 376 цього Кодексу житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За ч. 2 ст. 376 ЦК особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

З урахуванням наведеного, якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (ч. 1 ст. 376 ЦК), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Судами встановлено, що спірний будинок є самочинно збудованим.

Суд першої інстанції на порушення статей 214, 215 ЦПК та апеляційний суд на порушення статей 303, 316 ЦПК на цей факт і положення ч. 2 ст. 376 ЦК уваги не звернули, в достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та вирішували питання про визнання права власності в порядку спадкування на будинок, хоча він є самочинно збудованим і спадкодавець Ф.І. не набула права власності на зазначене нерухоме майно.

Доводи апеляційного суду, за якими він відмовив у задоволенні позову Ф.М., не можна визнати такими, що ґрунтуються на вимогах закону, оскільки з огляду на положення статей 303, 304, 316 ЦПК суд апеляційної інстанції не позбавлений права ухвалити рішення про часткове задоволення позову.

За таких обставин та керуючись ст. 336 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Ф.М. задовольнила частково. Рішення Тячівського районного суду від 31 липня 2008 р. та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 2 жовтня 2008 р. скасувала, справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції.