Притягнення суб’єктів господарювання до відповідальності за використання гральних автоматів, у яких не реалізовані фіскальні функції, можливе лише з моменту включення до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій комп’ютерно-касової системи «Фіскал», тобто з 1 липня 2008 р., оскільки до цієї дати у перших не було об’єктивної можливості дотримати вимог ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»

23 січня 2012 р. Верховний Суд України, розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Світ розваг» (далі — ТОВ) до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі — СДПІ) та Державної податкової адміністрації у Харківській області (далі — ДПА) про визнання недійсним рішення, встановив:

У січні 2008 р. ТОВ звернулося до суду з позовом про визнання незаконним рішення СДПІ від 25 липня 2007 р. № 0000760849 щодо застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 800 грн.

На обґрунтування позову ТОВ послалося на те, що відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 р. № 121 «Про терміни переведення суб’єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій» (далі — постанова КМУ № 121) Міністерство промислової політики України (далі — Мінпромполітики) було зобов’язане забезпечити в термін до 31 грудня 2006 р. організацію розроблення автоматів з продажу товарів (послуг), які відповідатимуть розроб­леним Міністерством економіки України технічним вимогам, а також запам’ятовуючих пристроїв (фіскальної пам’яті) для оснащення автоматів, що вже діють. Однак на момент звернення до суду з цим позовом Мінпромполітики не забезпечило розроблення гральних автоматів, оснащених фіскальною пам’яттю, та запам’ятовуючих пристроїв для оснащення автоматів, що вже діють.

Крім того, згідно з вимогами чинного законодавства України, зокрема ст. 3 Закону від 6 липня 1995 р.  № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі — Закон), суб’єкти підприємницької діяльності мають право застосовувати тільки ті реєстратори розрахункових операцій (далі — РРО), що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій (далі — Держреєстр).

Позивач також зазначив, що під час проведення перевірки працівники ДПА не робили ставок через гральний автомат, про що свідчать зауваження менеджера в акті перевірки, тому висновок відповідача щодо факту реалізації послуг на суму 160 грн є невстановленим і необґрунтованим, що не відповідає вимогам п. 2.3.4. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 р. № 327.

Отже, дії позивача не містять ознак порушень, передбачених п. 1 ст. 3 Закону, а тому немає законних підстав для застосування штрафних санкцій за недотримання вимог зазначеного Закону.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 29 серпня 2008 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 р., позов задовольнив: визнав недійсним рішення СДПІ від 25 липня 2007 р. № 0000660849 про застосування до ТОВ штрафних (фінансових) санкцій.

Вищий адміністративний суд України постановою від 26 травня 2011 р. постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2008 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 р. скасував, у задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, ТОВ звернулося із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неод­накового застосування судом касаційної інстанції положень постанови КМУ № 121 у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 31 серпня 2011 р., яка, на думку ТОВ, підтверджує неоднаковість правозастосування судом касаційної інстанції.

Перевіривши за матеріалами справи наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Приймаючи постанову про скасування рішень судів попередніх інстанцій та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд касаційної інстанції у справі, що розглядається, виходив із того, що відповідно до п. 6 додатка до постанови КМУ № 121 на час проведення перевірки (11 липня 2007 р.) настав термін застосування РРО при наданні послуг із використанням гральних автоматів, а тому наявна вина юридичної особи у незастосуванні РРО.

В ухвалі, наданій на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що податковим органом неправомірно застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції, оскільки на момент здійснення перевірки не був зареєстрований у Держреєстрі РРО, що міг використовувати позивач.

Висновок касаційного суду у справі, що розглядається, не відповідає правильному застосуванню норм матеріального права.

Так, п. 6 додатка до постанови КМУ № 121 встановлено термін переведення суб’єктів господарювання залежно від форм та умов їх діяльності на розрахунки із застосуванням РРО. Для суб’єктів підприємницької діяльності, які працювали у сфері грального бізнесу із використанням гральних автоматів, було встановлено термін до 31 грудня 2006 р.

Водночас згідно зі ст. 12 Закону на території України дозволяється реалізовувати та застосовувати лише ті РРО вітчизняного та іноземного виробництва, які включені до Держреєстру та конструкція і програмне забезпечення яких відповідає конструкторсько-технологічній та програмній документації виробника.

Пунктом 2 постанови КМУ № 121 на Мінпромполітики було покладено обов’язок забезпечити організацію розроблення автоматів з продажу товарів (послуг), які відповідатимуть зазначеним вимогам, а також запам’ятовуючих пристроїв (фіскальної пам’яті) для оснащення автоматів, що вже діють.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 1 липня 2008 р. № 430 «Про затвердження Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій у новій редакції» до Держ­реєстру було включено комп’ютерно-касову систему «Фіскал», яка призначена для фіскалізації гральних автоматів, автоматизації збору, обліку і контролю даних про функціонування залів гральних автоматів.

За таких обставин до зазначеної дати у суб’єктів господарювання не було об’єктивної можливості дотримати вимог Закону у частині використання гральних автоматів, які переведені у фіскальний режим роботи. Тому притягнення їх до відповідальності за використання гральних автоматів, у яких не реалізовані фіскальні функції, можливе лише з моменту включення до Держ­реєстру комп’ютерно-касової системи «Фіскал», тобто з 1 липня 2008 р.

У справі, що розглядається, суди встановили, що перевірку було проведено 11 липня 2007 р., тобто до дати реєстрації зазначеної комп’ютерно-касової системи, а тому вина позивача у порушенні ним порядку використання РРО відсутня.

Оскільки при вирішенні спору суд касаційної інстанції неправильно застосував норми мате­ріального права до встановлених у справі обставин, то заява ТОВ підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 241–243 КАС, Верховний Суд України постановив:

Заяву ТОВ задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2011 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.