Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не регулює правові відносини щодо відшкодування моральної шкоди членам сім’ї працівника, завданої його смертю в результаті нещасного випадку на виробництві.
Такі відносини регулюються нормами статей 1167, 1168 ЦК України.
Установивши, що смерть особи настала внаслідок отриманого на виробництві професійного захворювання, суди не застосували закон, який підлягав застосуванню

У серпні 2010 р. С.Л. звернулася до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Темп» (далі — ВАТ), відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Черкасах (далі — відділення Фонду і Фонд відповідно) про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позивачка послалася на те, що її чоловік, С.В., працював у ВАТ з 1957 р. до березня 1995 р. На підставі висновку медико-соціальної експертної комісії (далі — МСЕК) у квітні 1994 р. йому було встановлено 40 % втрати професійної працездатності у зв’язку з професійним захворюванням (вегето-сенсорна полінейропатія верхніх кінцівок, двосторонній кохлеарний неврит зі значним ступенем пониження слуху).

6 грудня 1994 р. науково-дослідним інститутом С.В. установлено професійне захворювання (діагноз: хронічний бронхіт у стадії загострення й середньо- та нижньодольовий пневмосклероз ДН-П). Однак підприємство із цього приводу розслідування не провело. Висновком МСЕК С.В. встановлено 60 % втрати професійної працездатності. 6 грудня 1994 р. йому було виплачено одноразову допомогу за 20 % втрати професійної працездатності. З такою виплатою її чоловік не погодився, оскільки вважав, що ВАТ мало виплатити йому одноразову допомогу за 60 % втрати професійної працездатності за захворюванням, установленим 6 грудня 1994 р. Незважаючи на неодноразові звернення її чоловіка із цього приводу, відповідач одноразову допомогу не нарахував. 24 серпня 2007 р. С.В. помер. У довідці МСЕК від 5 грудня 2007 р. зазначено про причинний зв’язок його смерті з професійним захворюванням, установленим 6 грудня 1994 р.

Пославшись на викладене та уточнивши позовні вимоги, С.Л. просила, по-перше, зобов’язати ВАТ перерахувати одноразову допомогу та стягнути з відповідача на її користь 26 тис. 641 грн недонарахованої одноразової допомоги; по-друге, на підставі статей 1167, 1168 ЦК стягнути з ВАТ моральну шкоду в сумі 180 тис. грн, завдану їй смертю чоловіка, яка настала внаслідок професійного захворювання з вини підприємства.

Придніпровський районний суд м. Черкас рішенням від 9 березня 2011 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 27 квітня 2011 р., у задоволенні вимог про стягнення одноразової допомоги та моральної шкоди відмовив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 липня 2011 р. у відкритті касаційного провадження С.Л. відмовлено.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 19 вересня 2011 р. допустив справу за позовом С.Л. до ВАТ і відділення Фонду про відшкодування майнової та моральної шкоди за заявою С.Л. про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 липня 2011 р.

У зазначеній заяві С.Л., пославшись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції до спірних правовідносин положень чинного законодавства, а саме п. 1 ч. 2 ст. 1167 та ч. 2 ст. 1168 ЦК, просила скасувати зазначену ухвалу та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

На обґрунтування заяви С.Л. додала ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 вересня 2009 р. у справі за позовом С.Т. до ВАТ, відділення Фонду про відшкодування моральної шкоди, в якій, на її думку, інакше застосовано положення п. 1 ч. 2 ст. 1167 та ч. 2 ст. 1168 ЦК.

Ухвалою Верховного Суду України від 2 вересня 2009 р. в цій справі скасовано рішення Апеляційного суду Черкаської області та залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким стягнуто з ВАТ на користь позивачки 25 тис. грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Перевіривши за матеріалами справи наведені в заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява С.Л. підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, судові рішення у справі за позовом С.Л. ухвалені щодо окремих позовних вимог: по-перше, про перерахування і стягнення недоплаченої С.В. одноразової допомоги; по-друге, про стягнення моральної шкоди, завданої смертю С.В. унаслідок професійного захворювання.

Відповідно до ст. 355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільній справі може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

На підтвердження підстав, установлених у цій статті ЦПК, С.Л. послалася на ухвалу Верховного Суду України від 2 вересня 2009 р., якою було скасовано рішення апеляційного суду й залишено в силі рішення суду першої інстанції у справі С.Т. Верховний Суд України виходив із того, що правовідносини між позивачкою та підприємством, з вини якого настала смерть її чоловіка внаслідок професійного захворювання, регулюються нормою ст. 1168 ЦК, на підставі якої підприємство зобов’язане відшкодувати їй моральну шкоду, заподіяну смертю чоловіка.

У справі, що розглядається, суди дійшли протилежного висновку та відмовили С.Л. у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю С.В. унаслідок професійного захворювання, виходячи з того, що роботодавець не несе відповідальності перед членами сім’ї працівника за моральну шкоду з підстав, передбачених ст. 1168 ЦК.

Касаційний суд, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, вважав, що доводи касаційної скарги, додані до неї матеріали, зміст оскаржуваних рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права чи порушень процесуального права при їх ухваленні.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм права — п. 1 ч. 2 ст. 1167, ч. 2 ст. 1168 ЦК, Верховний Суд України виходить із такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі — Закон) дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту).

Згідно із ч. 1 ст. 21 Закону в разі настання страхового випадку (а таким на підставі статей 13 та 14 цього Закону є смерть застрахованого унаслідок професійного захворювання) Фонд зобов’язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, страхові виплати. Перелік грошових сум страхових виплат на відшкодування такої шкоди міститься в п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону. До грошових сум, які в разі смерті застрахованого працівника підлягають виплаті особам, що перебували на його утриманні, Законом віднесено одноразову допомогу, пенсію у зв’язку з втратою годувальника та відшкодування вартості пов’язаних з похованням ритуальних послуг (підпункти «б», «д» п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону).

Виплата Фондом грошових сум на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю застрахованого внаслідок професійного захворювання, членам його сім’ї Законом не передбачено.

Отже, Закон не регулює правові відносини щодо відшкодування моральної шкоди членам сім’ї працівника, завданої його смертю в результаті нещасного випадку на виробництві.

Такі відносини регулюються нормами статей 1167, 1168 ЦК.

У ч. 2 ст. 1168 ЦК передбачено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю.

Установивши, що смерть чоловіка С.Л. настала внаслідок отриманого на виробництві професійного захворювання, суди не застосували закон, який підлягав застосуванню.

За таких обставин ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 липня 2011 р. про відмову С.Л. у відкритті касаційного провадження в частині позову С.Л. про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Що ж стосується заяви С.Л. про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 липня 2011 р. в частині відмови у відкритті касаційного провадження у справі в частині позову С.Л. про стягнення одноразової допомоги, то позивачка не довела наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції до спірних правовідносин положень чинного законодавства.

Керуючись статтями 360², 360³, 360⁵ ЦПК, Верховний Суд України заяву С.Л. задовольнив частково: ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 липня 2011 р. в частині позову С.Л. до ВАТ про відшкодування моральної шкоди скасував, передав справу в цій частині на новий розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.