23 грудня 2004 р. Державна інспекція винесла рішення № 144 про застосування до Підприємства економічних санкцій, а саме про вилучення в нього 1 тис. 15 грн безпідставно одержаної виручки і накладення на нього штрафу в сумі 2 тис. 30 грн за порушення вимог законодавства — завищення граничного розміру торговельних надбавок при формуванні роздрібних цін на пшоно та крупу гречану.

Позовні вимоги про визнання зазначеного рішення недійсним Підприємство обґрунтувало тим, що Державна інспекція дійшла помилкового висновку про порушення ним державної дисципліни цін, узявши до уваги розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації від 9 липня 2003 р. № 354 «Про граничні розміри рентабельності та торговельних надбавок на продукти харчування», яке суперечило законодавству, чинному на час його прийняття. Підприємство також просило повернути з державного бюджету 3 тис. 45 грн, помилково перерахованих на виконання оспорюваного рішення, а Державна інспекція у зустрічному позові — стягнути зазначену суму.

Господарський суд Рівненської області рішенням від 22 березня 2005 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29 червня 2005 р., у первісному позові відмовив, а за зустрічним у зв’язку з відмовою від нього Державної інспекції провадження припинив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 березня 2007 р. постановлені у справі судові рішення залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України Підприємство порушило питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування ухвали Вищого адміністративного суду України через неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права.

Дослідивши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи і встановивши, що суди касаційної інстанції неоднаково застосували одну й ту саму норму права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить висновку, що Вищий адміністративний суд України постановив у цій справі ухвалу з порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже, остання і рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню.

Вищий адміністративний суд України, залишаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, погодився з їхнім висновком про обґрунтованість застосування Державною інспекцією до Підприємства економічних санкцій. Однак цей висновок суперечить вимогам законодавства, оскільки рішення про застосування санкцій ґрунтувалося на незаконному нормативно-правовому акті — розпорядженні голови Рівненської обласної державної адміністрації від 9 липня 2003 р. № 354.

На час прийняття розпорядження обласні державні адміністрації не мали права обмежувати ці надбавки. Таке право зазначеним органам було надано пізніше — постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2003 р. № 1150 (була чинною на час виникнення спірних правовідносин), якою було внесено зміни до п. 12 додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)». Незважаючи на цю обставину, незаконне розпорядження, прийняте головою обласної державної адміністрації за відсутності в нього необхідних для цього повноважень, не стало законним із дня їх надання.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Частиною 2 ст. 6 Закону від 9 квітня 1999 р. № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» встановлено, що розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов’язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами і громадянами.

За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції, п. 1 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС) оцінка законності акта має здійснюватися шляхом перевірки його відповідності законодавству, чинному на час його прийняття.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону від 3 грудня 1990 р. № 507-XII «Про ціни і ціноутворення» у разі надмірного зростання цін, раніше виведених з-під контролю за рішенням Кабінету Міністрів України, виконавчих комітетів обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) рад, допускається тимчасове повернення до державного регулювання цін і тарифів.

Статтею 4 цього Закону встановлено, що Кабінет Міністрів України: забезпечує здійснення в республіці державної політики цін; визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім сфери телекомунікацій; визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також із контролю за цінами (тарифами).

Як видно з п. 12 додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. № 1548, на час прийняття головою Рівненської обласної державної адміністрації розпорядження від 9 липня 2003 р. № 354 обласні державні адміністрації не були наділені правом регулювати (встановлювати) граничні торговельні надбавки, зокрема на зерно та крупи.

Таким чином, при вирішенні даної справи суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій необґрунтовано застосували зазначене розпорядження до спірних правовідносин, а Державна інспекція рішенням від 23 грудня 2004 р. № 144 неправомірно стягнула з Підприємства 3 тис. 45 грн економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін.

Перевіряючи законність правового акта індивідуальної дії про застосування до позивача зазначених санкцій, суди помилково не перевірили законність нормативно-правового акта, на підставі якого він був прийнятий, обмежившись посиланням на те, що цей нормативно-правовий акт не був скасований ні самим органом виконавчої влади, ні за рішенням суду.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 241—244 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Приватного підприємства «Фірма РОМ» задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2007 р., постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29 червня 2005 р. та рішення Господарського суду Рівненської області від 22 березня 2005 р. у частині первісних позовних вимог скасувати, а в решті — залишити в силі.

Позов Приватного підприємства «Фірма РОМ» задовольнити: визнати рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Рівненській області від 23 грудня 2004 р. № 144 недійсним; повернути позивачеві з бюджету 3 тис. 45 грн.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.

* Публікується повний текст судового рішення з незначною редакційною правкою.