Згідно з п. 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю) орендні відносини можуть бути припинені після одержання державного акта на право приватної власності на землю і виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Враховуючи вищезазначене, з часу отримання особою державного акта на право приватної власності на землю вона набула статусу власника земельної ділянки, тобто змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, а тому договір оренди земельної частки (паю) слід вважати припиненим

У серпні 2006 р. товариство з обмеженою відповідальністю «Наука-Агро-Маяк» (далі — ТОВ) звернулося до суду із позовом до П. про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, переукладення договору оренди, повернення земельної ділянки у володіння та користування.

Позивач зазначив, що між ним та відповідачем 15 серпня 2003 р. укладено договір оренди земельної частки (паю) розміром 3,03 умовних кадастрових гектарів терміном на 5 років до 1 січня 2009 р. На порушення зобов’язань, передбачених п. 2.3 договору, за яким сторони не можуть відмовитися від виконання договору в односторонньому порядку, після отримання державного акта на право приватної власності на землю та виділення земельної ділянки в натурі П. відмовилася від виконання укладеного договору та його переукладення.

ТОВ повідомило, що зазначеними діями порушено його права, передбачені статтями 25, 27 Закону від 6 жовтня 1998 р. № 161-ХІV «Про оренду землі» (далі — Закон) та розд. ІХ «Перехідних положень» цього Закону.

Новосанжарський районний суд Полтавської області рішенням від 24 липня 2007 р. у задоволенні позову ТОВ відмовив.

Апеляційний суд Полтавської області рішенням від 20 вересня 2007 р. рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 24 липня 2007 р. скасував та ухвалив нове рішення.

Позов ТОВ суд задовольнив частково: зобов’язав П. переукласти договір оренди, укладений 15 березня 2003 р. з ТОВ відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку, на умовах раніше укладеного договору; зобов’язав П. не перешкоджати ТОВ володіти та користуватися переданою йому в оренду земельною ділянкою.

У касаційній скарзі П. просила скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог ТОВ, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до «Перехідних положень» Закону після виділення громадянину земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання ним державного акта на право власності на землю сторони договору оренди земельної частки (паю) зобов’язані переукласти договір оренди відповідно до державного акта і що підстав для розірвання договору в такому разі немає.

Проте з такими висновками погодитися не можна з огляду на таке.

Суд встановив, що 15 серпня 2003 р. між ТОВ та П. укладено договір оренди земельної частки (паю) розміром 3,03 умовних кадастрових гектарів, яка розташована на території Малокобелячківської сільської ради Новосанжарського району (далі — сільрада), строком до 1 січня 2009 р.

15 червня 2005 р. П. на зміну сертифіката на право на земельну частку отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 2,7 га, розташовану на території сільради, для ведення особистого селянського господарства з виділенням земельної ділянки в натурі.

Згідно з п. 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю) (затверджено наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 р. № 5; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 р. за № 101/4322) орендні відносини можуть бути припинені після одержання державного акта на право приватної власності на землю і виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Враховуючи вищезазначене, з часу отримання П. державного акта на право приватної власності на землю вона набула статусу власника земельної ділянки, тобто змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, а тому договір оренди земельної частки (паю) слід вважати припиненим.

У п. 8 розд. Х «Перехідні положення» ЗК та розд. ІХ «Перехідні положення» Закону передбачено переважне право сільськогосподарських підприємств, які раніше уклали договори оренди земельних часток (паїв), на переукладення договору оренди після отримання власником державних актів на право приватної власності на землю.

Проте суд не встановив, що П. мала намір укласти договір оренди земельної ділянки з кимось іншим. Навпаки, вона заявила орендарю про намір особисто використовувати земельну ділянку.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ТОВ у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає за необхідне скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 339, 343, 344 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу П. задовольнила: рішення Апеляційного суду Полтавської області від 20 вересня 2007 р. скасувала, рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 24 липня 2007 р. залишила в силі.