Верховний Суд України Верховний Суд України
На першу сторінку Написати листа Пошук Мапа сайту
На першу сторінку Судова практика Рішення у господарських справах у касаційному порядку 2006 Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 28 лютого 2006 р.<br><I> Постанова суду касаційної інстанції підлягає залишенню без змін, оскільки доводи касаційного подання щодо невідповідності спірного договору оренди вимогам закону не знайшли свого підтвердження</I> <br>

Постанова суду касаційної інстанції підлягає залишенню без змін, оскільки доводи касаційного подання щодо невідповідності спірного договору оренди вимогам закону не знайшли свого підтвердження


Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 28 лютого 2006 р.

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України за участю представників Генеральної прокуратури України – Івченко О.А., Фонду державного майна України (далі — ФДМУ) — Дьякова Д.Ю. та ЗАТ “Кримський Титан” (далі — ЗАТ) — Купчика О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України від 12 жовтня 2005 р. № 31/192 у справі за позовом прокурора м. Вільногірська Дніпропетровської області в інтересах держави в особі ФДУ до ЗАТ в особі його філії державного підприємства “Вільногірський гірничо-металургійний комбінат” (далі — ДП) про визнання недійсними укладених між сторонами договору оренди цілісного майнового комплексу ДП від 6 вересня 2004 р. № 587 та додаткових договорів від 5 листопада 2004 р., від 22 листопада 2004 р. і № 587/235/2 (без зазначення дати укладання) та про зобов’язання відповідача повернути цілісний майновий комплекс ДП ФДМУ,


в с т а н о в и л а:

У квітні 2005 р. прокурор м. Вільногірська Дніпропетровської області в інтересах держави в особі ФДМУ подав до господарського суду Дніпропетровської області позов до ЗАТ в особі його філії ДП про визнання недійсними укладених між сторонами договору оренди цілісного майнового комплексу ДП від 6 вересня 2004 р. № 587 та додаткових договорів від 5 листопада 2004 р., від 22 листопада 2004 р. і № 587/235/2 (без зазначення дати укладання) та про зобов’язання відповідача повернути цілісний майновий комплекс ДП ФДМУ. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України від 10 квітня 1992 р. № 2269-XII “Про оренду державного та комунального майна” (далі — Закон від 10 квітня 1992 р. № 2269-XII) ДП не може бути об’єктом оренди, оскільки включене до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (а.с. 5—7).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14 червня 2005 р. у задоволенні позову відмовлено, оскільки згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України від 4 березня 1992 р. № 2163-XII “Про приватизацію державного майна” (далі — Закон від 4 березня 1992 р. № 2163-XII) до об’єктів, що мають загальнодержавне значення, не увійшли цілісні майнові комплекси гірничо-металургійних комбінатів (а.с. 126—130).

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18 серпня 2005 р. вищевказане рішення суду скасовано. Позов задоволено. Визнано недійсними на майбутнє договір оренди цілісного майнового комплексу ДП від 6 вересня 2004 р. № 587 та додаткові договори від 5 листопада 2004 р., від 22 листопада 2004 р. і № 587/235/2 (без зазначення дати укладання), укладені між ФДМУ та ЗАТ.

Постанова мотивована тим, що спірний договір не відповідає вимогам ст. 7 Закону від 10 квітня 1992 р. № 2269-XII щодо повідомлення трудового колективу про наявність ініціативи оренди цілісного майнового комплексу, а також вимогам статей 11, 12 Закону України від 24 червня 2004 р. № 1862-IV “Про екологічний аудит” відносно обов’язковості проведення аудиту об’єктів, які становлять підвищену екологічну небезпеку (т. 2, а.с. 46—48).

Постановою Вищого господарського суду України від 12 жовтня 2005 р. № 31/192 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18 серпня 2005 р. скасовано, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14 червня 2005 р. залишено без змін.

Посилання зроблено на те, що спірний договір укладено згідно з Указом Президента України від 7 липня 2004 р. № 765/2004 “Про заходи щодо забезпечення розвитку виробництва двоокису титану та підвищення ефективності використання виробничих потужностей підприємств із видобутку ільменитової руди”. Даний договір відповідає наведеним вище вимогам законодавства (т. 2, а.с. 79—85).

Ухвалою Верховного Суду України від 2 лютого 2006 р. порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 12 жовтня 2005 р. № 31/192 за касаційним поданням Генерального прокурора України, де поставлено питання про скасування цієї постанови, постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18 серпня 2005 р. і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14 червня 2005 р. та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах (т. 2, а.с. 103).

Заслухавши доповідача, представників сторін і Генеральної прокуратури України та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з п. 1 ст. 11118 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК), Судова палата Верховного Суду України за результатами розгляду касаційної скарги, касаційного подання Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України має право залишити постанову без змін, а скаргу (подання) без задоволення.

Касаційне подання залишається без задоволення, коли Судова палата визнає, що постанова суду касаційної інстанції прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

У даному випадку Судова палата у господарських справах Верховного Суду України не вбачає підстав для скасування чи зміни оскарженої постанови касаційного суду, оскільки остання є законною та обґрунтованою.

Доводи касаційного подання про те, що згідно з вимогами Закону від 10 квітня 1992 р. № 2269-XII ДП не може бути об’єктом оренди, є безпідставними.

Так, згідно з ч. 2 ст. 4 Закону від 10 квітня 1992 р. № 2269-XII не можуть бути об’єктами оренди ті об’єкти державної власності, які включені до переліку об’єктів права державної власності відповідно до Закону України від 7 липня 1999 р. № 847-XIV “Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації”, а також випускають підакцизну продукцію.

Хоча ДП і включено у зазначений перелік, але воно не випускає підакцизну продукцію. Відповідно заборона на передачу в оренду цього підприємства не розповсюджується.

Не відповідають дійсності посилання у поданні на порушення вимог ст. 7 Закону від 10 квітня 1992 р. № 2269-XII стосовно неповідомлення трудового колективу про наявність ініціативи щодо оренди цілісного майнового комплексу. Зокрема, у матеріалах справи міститься протокол від 27 серпня 2004 р. № 22 розширеного засідання профспілкового комітету, адміністрації та профспілкового активу ДП. На цьому засіданні була оприлюднена інформація про те, що планується передача в оренду цілісного майнового комплексу ДП (т. 2, а.с. 40—43).

Про наявність повідомлення трудового колективу з питання передачі в оренду цілісного майнового комплексу ДП вказує у своєму листі голова профспілкового комітету підприємства (т. 1. а.с. 113).

Наведене підтверджує ту обставину, що трудовий колектив був повідомлений про заплановану передачу в оренду цілісного майнового комплексу. При цьому закон не встановлює будь-якої форми чи способу повідомлення про наявність ініціативи щодо оренди.

Доводи касаційного подання про укладення спірного договору з порушенням вимог Закону від 24 червня 2004 р. № 1862-IV у зв’язку з непроведенням екологічного аудиту є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 12 Закону від 24 червня 2004 р. № 1862-IV (набув чинності 23 липня 2004 р.) обов’язковий екологічний аудит здійснюється на замовлення заінтересованих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо об’єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку, у тому числі, у випадку передачі у довгострокову оренду об’єктів державної або комунальної власності. Статтею 14 цього Закону передбачено, що екологічний аудит може здійснювати лише особа, якій видано в установленому порядку сертифікат на право здійснення такої діяльності. Статтею 26 цього Закону встановлено, що особи, винні в проведенні екологічного аудиту особою, яка не має відповідного сертифікату, притягаються до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності відповідно до закону.

У той же час, Положення про сертифікацію екологічних аудиторів було затверджене наказом Міністерства охорони навколишнього середовища України від 12 січня 2005 р. № 8, тобто після укладення спірного договору.

Таким чином, слід погодитись з висновком Вищого господарського суду України, що за відсутності сертифікованих екологічних аудиторів непроведення екологічного аудиту не може бути підставою для визнання спірного договору недійсним.

Крім того, у матеріалах справи міститься копія договору від 3 червня 2005 р. № 566 на проведення екологічного аудиту ДП. Відповідно сторони вправі внести зміни до умов договору оренди державного майна з урахуванням висновків проведеного аудиту (т. 1, а.с. 108—112).

За таких обставин Вищий господарський суд України обґрунтовано скасував постанову апеляційного суду та погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову. Тому оскаржена постанова підлягає залишенню без змін, а касаційне подання — без задоволення.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 11117—11121 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України


п о с т а н о в и л а:

Касаційне подання Генерального прокурора України залишити без задоволення, а постанову Вищого господарського суду України від 12 жовтня 2005 р. № 31/192 — без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.