Відповідно до ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників видана особа не може переслідуватися, засуджуватися ні за які правопорушення, вчинені до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана

Вироком Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 11 жовтня 2005 р. Г. засуджений за ч. 2 ст. 185 КК на 1 рік позбавлення волі.

На підставі ст. 43 КК 1960 р. до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Ленінського районного суду м. Севастополя від 25 травня 1999 р. у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі і за сукупністю вироків Г. визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

У апеляційному та касаційному порядку справа не переглядалась.

За вироком суду Г. визнано винним і засуджено за те, що він 21 червня 2000 р. приблизно о 4-ій год. за попередньою змовою з Ф. (засудженого за вчинення даного злочину вироком Бахчисарайського районного суду АР Крим від 11 липня 2002 р.) проникли на територію домоволодіння, звідки таємно викрали майно М. на загальну суму 230 грн.

У клопотанні прокурор ставив питання про перегляд вироку щодо Г. у порядку виключного провадження у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону. Посилався на те, що Г. був виданий правоохоронними органами Російської Федерації за вчинення злочину, передбаченого ст. 141 ч. 2 КК, проте до цього покарання було частково приєднано покарання за вироком Ленінського райсуду м. Севастополя від 25 травня 1999 р., згоди на виконання якого Російська Федерація не надавала.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який підтримав клопотання, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в клопотанні доводи, судді Судової палати у кримінальних справах і Військової судової колегії Верховного Суду України дійшли висновку, що клопотання підлягає задоволенню.

Із матеріалів кримінальної справи вбачається, що після затримання Г. на території Російської Федерації на підставі Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р. Генеральною прокуратурою цієї держави було надано дозвіл на його видачу правоохоронним органам України для притягнення до кримінальної відповідальності за грабіж.

Статтею 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р., ратифікованою Верховною Радою України Законом України від 16 січня 1998 р. № 43/98 ВР, заборонено кримінальне переслідування та засудження виданої особи за будь-яке інше правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана, за виключенням випадків, передбачених п. п. “а” та “b” цієї статті.

Генеральною прокуратурою Російської Федерації дозвіл на призначення Г. остаточного покарання за сукупністю вироків не надавався.

Бахчисарайський районний суд АР Крим вироком від 11 жовтня 2005 р. обґрунтовано засудив Г. за ч. 2 ст. 185 КК, але разом із тим призначив йому остаточне покарання за сукупністю вироків, частково приєднавши до призначеного за цим вироком покарання невідбуту частину покарання за вироком Ленінського районного суду м. Севастополя від 25 травня 1999 р.

Отже, при розгляді кримінальної справи щодо Г. суд порушив вимоги Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р., бо вийшов за межі конкретних домовленостей між Україною та Російською Федерацією.

За таких обставин вирок Бахчисарайського районного суду АР Крим від 11 жовтня 2005 р. щодо Г. у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону змінено, виключено з нього рішення суду про призначення Г. остаточного покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 43 КК 1960 р. та про зарахування у строк відбуття покарання знаходження засудженого у період із 25 травня по 8 липня 1999 р. під вартою.

Постановлено вважати Г. засудженим за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік.