Відповідно до ч. 3 ст. 6 та частин 1 і 8 ст. 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом, та в разі підтвердження кредитором (кредиторами) своєї (своїх) вимоги (вимог) до неплатоспроможного боржника документами, що свідчать про їх безспірність.
На підставі встановлених апеляційним судом обставин про те, що не всі грошові вимоги до боржника є безспірними, та щодо наявності у нього рухомого і нерухомого майна, Вищий господарський суд України обґрунтовано погодився з висновком суду попередньої інстанції про припинення провадження у справі про банкрутство через відсутність ознак неплатоспроможності боржника

Господарський суд Запорізької області ухвалою від 29 листопада 2010 р. порушив провадження у справі № 21/315/10 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Рубеж» (далі — ТОВ) та приватного підприємства «Асоціація правового захисту» (далі — ПП) про банкрутство фізичної особи-підприємця А. (далі — ФОП).

Постановою Господарського суду Запорізької області від 13 січня 2011 р. ФОП визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Ч., встановлено строк ліквідаційної процедури — шість місяців.

Донецький апеляційний господарський суд постановою від 5 липня 2011 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 31 серпня 2011 р., скасував постанову Господарського суду Запорізької області від 13 січня 2011 р., провадження у справі припинив.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 31 серпня 2011 р. з підстави, передбаченої ст. 111¹⁶ ГПК, ПП, пославшись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 1 та 11 Закону від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі — Закон № 2343-ХІІ), просило скасувати зазначену постанову та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

До заяви ПП долучило копії постанов Вищого господарського суду України від 21 вересня 2005 р. у справі № Б26/70/04 та від 21 листопада 2006 р. у справі № Б29/114/06, у яких, на його думку, суд касаційної інстанції по-іншому застосував одні й ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Вищий господарський суд України ухвалою від 21 листопада 2011 р. відновив ПП пропущений процесуальний строк для звернення із заявою та допустив до провадження господарську справу № 21/315/10 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 31 серпня 2011 р.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону № 2343-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) банкрутством є визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Заява щодо порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця подається на загальних підставах, встановлених статтями 6 та 7 Закону № 2343-ХІІ, ураховуючи особливості, передбачені ст. 47 цього Закону.

Частиною 3 ст. 6 та частинами 1 і 8 ст. 7 Закону № 2343-ХІІ визначено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом, та в разі підтвердження кредитором (кредиторами) своєї (своїх) вимоги (вимог) до неплатоспроможного боржника документами, що свідчать про їх безспірність.

Відповідно до абз. 8 ст. 1 Закону № 2343-ХІІ безспірними вимогами кредиторів є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Звертаючись до суду із заявою щодо порушення справи про банкрутство ФОП, ТОВ і ПП послалися на те, що боржник неспроможний виконати зобов’язання відповідно до наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 6 жовтня 2009 р. у справі № 31/266-09 у сумі 202 тис. 118 грн основного боргу та судових витрат перед ТОВ і за визнаною боржником претензією ПП від 13 грудня 2009 р. у сумі 180 тис. грн, що в сукупності становить більше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати. Ці зобов’язання не задоволено боржником протягом трьох місяців після визначеного для їх погашення строку.

На підставі встановлених апеляційним судом обставин про те, що не всі грошові вимоги до боржника є безспірними, та щодо наявності у нього рухомого і нерухомого майна, Вищий господарський суд України обґрунтовано погодився з висновком суду попередньої інстанції про припинення провадження у справі про банкрутство ФОП через відсутність ознак неплатоспроможності боржника.

Посилання ПП в заяві на те, що Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову Донецького апеляційного господарського суду від 5 липня 2011 р., помилково не звернув увагу на неправомірність здійснення цим судом провадження за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», яке не набуло статусу учасника провадження у справі про банкрутство, фактично полягають у неправильному застосуванні норм процесуального права.

Відповідно до ст. 111¹⁶ ГПК Верховний Суд України переглядає судові рішення у господарських справах з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Таким чином, на час розгляду справи Верховний Суд України не має повноважень переглядати судові рішення з підстави неоднакового застосування норм процесуального права.

Обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 111²³, 111²⁴ та 111²⁶ ГПК, Верховний Суд України постановив: відмовити у задоволенні заяви ПП про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 31 серпня 2011 р. у справі № 21/315/10.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 111¹⁶ ГПК.