Митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Однак дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості й обов’язок послідовного вибору методів визначення митної вартості товарів.
Враховуючи викладене, а також те, що митний орган, усупереч наведеним вимогам, не застосував послідовно інші методи визначення митної вартості, висновок суду касаційної інстанції щодо правомірності оспорюваного рішення про визначення митної вартості товару за резервним методом та виданої на підставі нього картки відмови у прийнятті митної декларації є помилковим і таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, які регулюють зазначені правовідносини

17 грудня 2010 р. Верховний Суд України, розглянувши в порядку письмового провадження заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-середземноморські авіалінії» (далі — ТОВ) про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2010 р. у справі за позовом ТОВ до Бориспільської митниці (далі — Митниця) про визнання недійсними актів та зобов’язання вчинити дії, встановив:

У січні 2009 р. ТОВ звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом про визнання недійсними рішення Митниці від 25 грудня 2008 р. № 5072 про визначення митної вартості товарів (здійснення митної оцінки) та картки відмови Митниці у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів на митний кордон України № 122000109/2008/002470.

Позивач також просив зобов’язати Митницю здійснити митне оформлення літака цивільної авіації «DС-9-51» 1976 року випуску, заводський номер 47737, бортовий номер UR-CCS, виробник «McDonnel Douglas-Boening», США (далі — літак), без двигунів JT8D-17A, серійні номери 696767, 696696, придбаного ТОВ за договором купівлі-продажу повітряного судна від 15 жовтня 2008 р. № 60/08-3, за першим методом визначення митної вартості — за митною вартістю 173 тис. 817 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення відповідача про застосування резервного методу визначення митної вартості літака прийнято без обґрунтування неможливості застосування інших методів визначення митної вартості, як це встановлено частинами 1, 2 ст. 266 МК; без дослідження декларації митної вартості та доданих до неї первинних господарських документів, а також здійснення консультацій з декларантом, як це визначено ч. 3 ст. 266 зазначеного Кодексу.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 15 квітня 2009 р. позов задовольнив у повному обсязі.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не спростував неправильність визначення митної вартості позивачем, оскільки, маючи у своєму розпорядженні достатньо відомостей та документів, наданих останнім, які дозволяли визначити митну вартість літака за першим методом, безпідставно, на порушення алгоритму, встановленого у ст. 266 МК, застосував резервний метод.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 8 червня 2010 р. постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2009 р. скасував. У справі ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2010 р. цю постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

У заяві про перегляд постанови суду касаційної інстанції з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, ТОВ, пославшись на неоднакове застосування статей 266, 273 МК, просило зазначену ухвалу Вищого адміністративного суду України скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права позивач надав копії ухвал Вищого адмі-ністративного суду України від 18 травня 2010 р. у справі № К-28318/09, від 1 вересня 2010 р. у справі № К-20882/10, від 27 лютого 2008 р., а також постанову Верховного Суду України від 20 квітня 2010 р.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви ТОВ копіях судових рішень має місце неоднакове застосування статей 266, 273 МК у подібних правовідносинах.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про їх обґрунтованість з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій у справі встановили таке.

1 січня 2005 р. ТОВ з метою виконання регулярних міжнародних рейсів з перевезення пасажирів та вантажів на митну територію України ввезло в режимі тимчасового ввезення «ІМ-31» (вантажна митна декларація (далі — ВМД) № 122000106/5/100034) літак, орендований ним на підставі контракту від 14 вересня 2004 р. № 180/04-3, укладеного з J.T.R. Company S.A.L. (Ліван). Вартість літака відповідно до п. 1.1 зазначеного контракту — 1 млн 500 тис. доларів США.

Термін тимчасового ввезення літака на територію України продовжувався на 2006—2008 рр.

1 жовтня 2008 р. відповідно до наказу № 668 Державної авіаційної адміністрації України «Про виключення повітряних суден з державного реєстру ЦПС України» літак було виключено з державного реєстру.

За договором купівлі-продажу від 15 жовтня 2008 р. № 60/08-3 літак придбав позивач, унаслідок чого 17 листопада 2008 р. ТОВ подало до Митниці заяву про зміну митного режиму тимчасового ввезення «ІМ-31» на митний режим імпорту «ІМ-40».

18 листопада 2008 р. позивач подав ВМД № 122000109/2008/002470, в якій у графі «Загальна митна вартість» зазначена вартість літака, згідно з укладеним договором купівлі-продажу повітряного судна від 15 жовтня 2008 р. № 60/08-3, у розмірі 30 тис. доларів США за курсом НБУ станом на день подання митної декларації. Позивач разом із ВМД також подав декларацію митної вартості за формою ДМВ-1 №12200007/08/106180.

Під час проведення контролю за правильністю визначення митної вартості літака та декларації митної вартості за формою ДМВ-1 відповідач запропонував декларанту надати документи для підтвердження заявленої митної вартості, а саме: бухгалтерську документацію, висновки про якісні характеристики товару, інформацію зовнішньоторговельних та біржових організацій про вартість товару.

27 листопада 2008 р. позивач для підтвердження заявленої митної вартості надав: довідку продавця про балансову вартість літака; звіт оцінки вартості літака від 25 листопада 2008 р., проведеної товариством з обмеженою відповідальністю «Українське бюро оцінки»; акт приймання-передачі та комплект технічної документації; додатково надав інформацію щодо серійних номерів двигунів.

Митниця 25 грудня 2008 р. за результатами проведеної перевірки правильності визначення митної вартості літака прийняла рішення № 5072 про визначення митної вартості товарів (здійснення митної оцінки), згідно з яким його митну вартість визначено за резервним методом та видано позивачу картку відмови у прийнятті митної декларації.

Вищий адміністративний суд України, погодившись із висновками суду апеляційної інстанції, мотивував рішення тим, що згідно з положеннями МК визначення митної вартості товару належить виключно до компетенції митних органів. Враховуючи ту обставину, що позивач на порушення п. 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1766, документально не підтвердив відомості щодо митної вартості літака: не надав відповідну бухгалтерську документацію на предмет визначення балансової вартості літака з урахуванням ступеня фізичного зносу, висновки про його якісні характеристики, інформацію зовнішньоторговельних та біржових організацій про вартість товару, — митний орган правомірно від-повідно до статей 266, 273 МК застосував резервний метод визначення митної вартості. При цьому суд взяв до уваги посилання відповідача на п. 4.3 ст. 4 Закону від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», яким регулюється порядок визначення бази оподаткування вартості товарів, що імпортуються в Україну, як обґрунтування правомірності застосування ним резервного методу визначення митної вартості літака.

Проте погодитися з таким висновком Вищого адміністративного суду України не можна з огляду на таке.

Загальні положення визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, методи її визначення врегульовані статтями 266—273 МК, ст. 15 Закону від 5 лютого 1992 р. № 2097-ХІІ «Про Єдиний митний тариф». Крім того, зазначені правовідносини регулюються постановами Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 р. № 339 «Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів» і від 20 грудня 2006 р. № 1766 «Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження».

Відповідно до ч. 1 ст. 265 МК митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.

Зі змісту частин 1—5 ст. 266 МК убачається, що визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов’язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що митні органи дійсно мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та конт-ролю правильності обчислення декларантом мит-ної вартості. Однак дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості й обов’язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач усупереч наведеним вимогам не застосував послідовно інші методи визначення митної вартості, висновок суду касаційної інстанції щодо правомірності оспорюваного рішення про визначення митної вартості літака за резервним методом та виданої на підставі нього картки відмови у прийнятті митної декларації є помилковим і таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини.

Отже, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України неправильно застосував статті 266, 273 МК.

Керуючись статтями 241—243 КАС, Верховний Суд України постановив:

Заяву ТОВ задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2010 р. скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.