Платник єдиного податку, який імпортує товари на митну територію України, не звільняється від сплати податку на додану вартість, а положення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” про звільнення від сплати цього податку стосуються лише випадків, коли платник єдиного податку здійснює операції з поставки товарів (супутніх послуг) у межах митної території України

7 жовтня 2008 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку провадження за винятковими обставинами за скаргою Дніпропетровської митниці (далі — Митниця) справу за позовом приватного підприємця Гусєва В.П. до Митниці про визнання недійсною картки відмови у митному оформленні та пропуску товарів через митний кордон України і про зобов’язання вчинити дії, встановила:

У червні 2007 р. Гусєв В.П. звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати недійсною видану Митницею картку відмови у прийнятті вантажної митної декларації, митному оформленні та пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 6 червня 2007 р. № 110010000/7/00088; зобов’язати відповідача приймати вантажні митні декларації та здійснювати митне оформлення товарів (крім підакцизних), що імпортуються позивачем відповідно до укладеного з Qualiflow Systems Limited (Нікосія, Кіпр) зовнішньоекономічного контракту від 16 травня 2007 р. № 16/05-07 (з додатковими угодами і додатками, що є його невід’ємними частинами) без сплати податку на додану вартість (далі – ПДВ) до того часу, поки сума комісійної винагороди не перевищить 300 тис. грн..

Господарський суд Дніпропетровської області постановою від 5 липня 2007 р., яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2007 р., позов задовольнив.

Ці судові рішення Вищий адміністративний суд України ухвалою від 7 лютого 2008 р. залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України Митниця, посилаючись на наявність підстави, установленої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, просить переглянути за винятковими обставинами та скасувати ухвалені у справі судові рішення, у позові відмовити.

На підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції ст. 6 Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” (в редакції Указу від 28 червня 1999 р. № 746/99; далі — Указ № 727/98) відповідач додав постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 23 грудня 2003 р. та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2007 р. у справах за аналогічними позовами, у яких, на його думку, зазначену норму права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України визнала доведеним неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права та дійшла висновку про обґрунтованість скарги Митниці.

Як установлено судами, 4 травня 2007 р. між приватними підприємцями Гусєвим В.П. та Абдаладзе О.М. було укладено договір комісії, за умовами якого позивач зобов’язувався від свого імені за рахунок комітента за комісійну винагороду укласти зовнішньоекономічний контракт із постачальником товарів, а також імпортувати останні та здійснювати їх митне оформлення. На виконання умов цього договору позивач уклав із продавцем — Qualiflow Systems Limited — зовнішньоекономічний контракт. 6 червня 2007 р. Гусєв В.П. звернувся до Митниці для здійснення митного оформлення придбаних товарів, однак йому було відмовлено в цьому через несплату ПДВ.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що позивач є платником єдиного податку і тому повинен сплачувати ПДВ під час імпорту лише підакцизних товарів, а щодо інших товарів сплата ПДВ замінюється для нього сплатою єдиного податку.

Цей висновок визнати обґрунтованим не можна з таких підстав.

Згідно зі ст. 6 Указу № 727/98 суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником перелічених у цій статті податків і зборів (обов’язкових платежів), зокрема ПДВ, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 %.

Водночас відповідно до підпункту “в” п. 2.1, п. 2.4 ст. 2 Закону України від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (далі — Закон № 168/97-ВР) платником ПДВ є будь-яка особа, що імпортує (для фізичних осіб — ввозить (пересилає)) товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на цій території, незалежно від того, який режим оподаткування вона використовує згідно із законодавством.

Вирішуючи питання про те, яким нормативно-правовим актом слід керуватися при вирішенні цього спору — Законом № 168/97-ВР чи Указом № 727/98, суди мали виходити з того, що ст. 2 Закону викладена в наведеній редакції згідно із Законом від 25 березня 2005 р. № 2505-IV, тобто після того, як Президент України видав згаданий Указ на підставі п. 4 розд. XV “Перехідні положення” Конституції України.

Таким чином, платник єдиного податку, який імпортує товари на митну територію України, не звільняється від сплати ПДВ, а положення Указу № 727/98 про звільнення від сплати цього податку стосуються лише випадків, коли платник єдиного податку здійснює операції з поставки товарів (супутніх послуг) у межах митної території України.

З урахуванням того, що судами повно та правильно встановлені обставини справи, але неправильно застосовані норми матеріального права, усі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового – про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 241—244 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Митниці задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 лютого 2008 р., ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2007 р. та постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 5 липня 2007 р. скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову Гусєва В.П. відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.