Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 104, п. 2 ч. 2 ст. 111¹⁰ ГПК України розгляд господарським судом справи за відсутності будь-якої зі сторін, не повідомленої належним чином про місце і час засідання суду, є підставою для скасування судових рішень і постанов

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Фінансова компанія “Укрнафтогаз” (далі – Компанія) на постанову Вищого господарського суду України від 23 листопада 2005 р. у справі № 149/66-40/125 за позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Макіївкагаз” (далі – Товариство) до Компанії про спонукання до укладення договору купівлі-продажу акцій,

З позовом у Господарський суд Донецької області Товариство звернулося в лютому 2005 р., обґрунтувавши заявлену позовну вимогу відмовою Компанії здійснити викуп акцій у зв’язку з прийняттям загальними зборами акціонерів рішення про її реорганізацію, за яке воно не голосувало.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 10 травня 2005 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2005 р. , позов задоволено.

Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України постанову Київського апеляційного господарського суду залишив без змін.

Рішення і постанови господарських судів всіх інстанцій обґрунтовані посиланнями на п. 1.7. “Положення про порядок реєстрації випуску акцій та інформації про їх емісію під час реорганізації товариств” (затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 20 грудня 1998 р. № 221 ; далі – Положення), згідно з яким з метою захисту прав акціонерів акціонерне товариство, що прийняло рішення про реорганізацію, зобов’язане здійснити оцінку та викуп акцій акціонерів, які вимагають цього, у випадку, коли ці акціонери не голосували за прийняте рішення про реорганізацію і звернулися до такого товариства із заявою. При цьому правомірність застосування зазначеного п. 1.7. суди мотивували положеннями п. 3 ст. 179 Господарського кодексу України (далі – ГК України), відповідно до якого укладення господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язковим для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Компанія просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням судом норм матеріального права, а також невідповідністю оскарженої постанови Конституції України та рішенням Верховного Суду України в аналогічних справах.

На думку Компанії оскаржена постанова, як і рішення місцевого та постанова апеляційного судів, ухвалені всупереч ст. 32 Закону України “Про господарські товариства” (далі – Закон про господарські товариства), в якій закріплено право, а не обов’язок, господарського товариства на викуп в акціонера акцій, та п. “з” ч. 5 ст. 41 цього Закону і підпункту 9.2.4. п. 9.2. статуту Компанії, згідно з якими питання викупу товариством власних акцій віднесено до компетенції спостережної ради.

Крім того, в касаційній скарзі акцентується увага на тому, що 21 грудня 2004 р. рішення загальних зборів акціонерів про реорганізацію Компанії шляхом перетворення в товариство з обмеженою відповідальністю скасоване рішенням загальних зборів акціонерів, які відбулися 16 травня 2005 р.

У зв’язку з цим Компанія вважає, що, оскільки на дати ухвалення рішення місцевого суду та апеляційної і касаційної постанов її реорганізація не відбулася, то не було підстав для застосування навіть п. 1.7. Положення.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Даний спір виник між сторонами при укладенні договору купівлі-продажу акцій на підставі п. 1.7. Положення, яке є правовим актом органу державної влади – Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, а тому цей спір відповідно до положень ст. 649 ЦК України, пунктів 3, 7 ст. 179 ГК України підлягає вирішенню судом.

Відповідно до зазначеного п. 1.7. Положення юридичним фактом, що дає підстави вимагати викупу акцій, є рішення акціонерного товариства про свою реорганізацію. При цьому право на таку вимогу має акціонер, який не голосував за прийняття рішення про реорганізацію.

На дату ухвалення рішення місцевим господарським судом (10 травня 2005 р.) було встановлено, що рішення про реорганізацію Компанії загальні збори її акціонерів прийняли 21 грудня 2004 р., а позивач за це рішення не голосував.

20 травня 2005 р. на судове рішення від 10 травня 2005 р. відповідач подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої воно залишене без змін.

Доводи апеляційної скарги про те, що на час апеляційного провадження попереднє рішення про реорганізацію Компанії загальні збори її акціонерів, що відбулися 16 травня 2005 р., скасували, що є підставою для відмови в позові, апеляційний суд відхилив, мотивуючи тим, що зазначене рішення прийняте після ухвалення рішення місцевого суду.

Проте, така юридична оцінка факту скасування рішення про реорганізацію Компанії і його наслідків для апеляційного перегляду судового рішення, яке не набрало законної сили, суперечить повноваженням суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відтак, апеляційний господарський суд зобов’язаний був повторно переглянути справу з урахуванням додатково поданого доказу, а саме – рішення загальних зборів акціонерів Компанії від 16 травня 2005 р. (а.с. 48).

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. № 11 “Про судове рішення” рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

За таких обставин апеляційна постанова і оскаржена постанова Вищого господарського суду України не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню, а справа підлягає передачі на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об’єктивної оцінки наявних у ній доказів, з’ясувати дійсні права та обов’язки сторін і, залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111¹⁷–111²⁰ Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Фінансова компанія “Укрнафтогаз” задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 23 листопада 2005 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2005 р. та рішення Господарського суду м. Києва від 10 травня 2005 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.