Згідно з правилами ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов’язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб.
У цьому випадку виникає цивільно-правовий спір, і вимоги управління архітектури та містобудування виконавчого комітету (органу державної влади) слід розглядати відповідно до норм ЦПК України

У серпні 2006 р. управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Одеської міської ради (далі — Управління) звернулося в порядку статей 3, 118, 119 ЦПК та ст. 376 ЦК до суду з позовом до З., третя особа — Одеська міська рада, про приведення приміщення до попереднього стану.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач самочинно побудував прибудову до квартири, яка переведена до розряду нежитлових приміщень, без дозволу на виконання будівельних робіт та погодженої в установленому законом порядку проектної документації, що призвело до порушення прав третьої особи — Л. Добровільно демонтувати цю прибудову З. відмовився, тому позивач просив зобов’язати його знести прибудову за власний рахунок.

Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 29 вересня 2006 р., залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2006 р., провадження у справі закрив.

Управління звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати судові ухвали й передати питання про відкриття провадження до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пунктів 1, 4 ч. 1 ст. 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а також спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Закриваючи провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК, місцевий суд, з висновками якого погодилася й апеляційна інстанція, виходив із того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а спір, який виник між суб’єктом владних повноважень з приводу реалізації його компетенції у сфері управління та фізичною особою, є публічно-правовим і повинен розглядатися в порядку КАС.

Проте з таким висновком судів погодитися не можна, оскільки він суперечить нормам матеріального та процесуального права.

Згідно з правилами ст. 376 ЦК житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов’язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов’язана відшкодувати витрати, пов’язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

З матеріалів убачається, що позов пред’явлено саме на підставі вказаної норми матеріального права.

Ураховуючи вищевикладене та суть заявленого позову, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного суду України вважає, що в цьому випадку виник цивільно-правовий спір і вимоги позивача мали розглядатися відповідно до норм ЦПК.

За таких обставин постановлені ухвали підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 342 ЦПК, з передачею матеріалів до суду першої інстанції для вирішення питань про наявність повноважень Управління на пред’явлення зазначеного позову та відкриття провадження у справі.

Керуючись статтями 336, 342 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Управління задовольнила: ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2006 р. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2006 р. скасувала, справу передала до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.