Верховний Суд України Верховний Суд України
На першу сторінку Написати листа Пошук Мапа сайту
На першу сторінку Судова практика Рішення й ухвали в цивільних справах у касаційному порядку 2008 Трудові спори Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 лютого 2008 р. (витяг)<br><I>Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення.<br>У разі пропуску передбачених ст. 233 КЗпП України строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” з’ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов’язки сторін. При необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права. При обґрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору і вирішує його по суті. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав</I><br>

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення.

У разі пропуску передбачених ст. 233 КЗпП України строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” з’ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов’язки сторін. При необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права. При обґрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору і вирішує його по суті. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав


Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
від 6 лютого 2008 р.
(витяг)

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом А. до республіканського підприємства “Джанкойське “Міжрайтопливо” (далі — Підприємтство), третя особа — М. про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, зміну формулювання причин звільнення, встановила наступне.

А. звернувся до суду з зазначеним позовом до Підприємства у січні 2006 р.

Посилався на те, що працював у відповідача на посаді водія третього класу та за сумісництвом на посаді сторожа по охороні ОРТС. Наказом Підприємства від 9 листопада 2005 р. № 99-к його звільнено із займаних посад на підставі п. 7 ст. 40 КЗпП у зв’язку з появою на роботі в нетверезому стані.

Вважаючи, що поява в нетверезому стані була допущена ним під час виконання роботи сторожа, позивач просив скасувати наказ підприємства від 9 листопада 2005 р. № 99-к у частині звільнення його з посади водія, поновити його на зазначеній посаді, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу, зобов’язати відповідача внести в його трудову книжку відомості про прийняття на посаду сторожа та змінити формулювання причин звільнення.

Рішенням Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 25 жовтня 2006 р. позов А. задоволено: скасовано наказ Підприємства від 9 листопада 2005 р. № 99-к в частині звільнення А. з посади водія та поновлено його на зазначеній посаді; стягнуто з Підприємства на користь А. 3 тис. 516 грн заробітної плати за час вимушеного прогулу; зобов’язано відповідача внести в трудову книжку А. відомості про роботу за сумісництвом сторожем та внести зміни щодо формулювання причин звільнення, зазначивши про звільнення А. з роботи сторожа за сумісництвом у зв’язку з появою на роботі в нетверезому стані; стягнуто з Підприємства на користь А. 200 грн витрат на правову допомогу, 51 грн судового збору в доход держави та 30 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 лютого 2007 р. рішення міськрайонного суду скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі А. просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив лише з того, що позивачем без поважних причин пропущений місячний строк звернення із заявою до суду за захистом свого порушеного права, установлений ст. 233 КЗпП.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення.

У разі пропуску передбачених ст. 233 КЗпП строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” з’ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов’язки сторін. При необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права. При обґрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору і вирішує його по суті. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав.

Проте зазначені роз’яснення залишились поза увагою суду апеляційної інстанції.

Посилання апеляційного суду на те, що суд першої інстанції не визнав жодної поважної причини пропуску строку, передбаченого законом для звернення позивача з позовом до суду, є безпідставними, оскільки, як убачається з рішення суду, саме визнавши причини пропуску позивачем строку поважними, суд поновив строк.

Пункт 7 ст. 40 КЗпП дає власникові право розірвати трудовий договір у разі появи працівника на роботі в нетверезому стані.

Поява на роботі в нетверезому стані означає появу в такому вигляді на території підприємства в робочий час. Не може бути підставою для звільнення поява в нетверезому вигляді на робочому місці у вільний від роботи час, у вихідний день, під час відпустки тощо.

Як установлено судом і вбачається з матеріалів справи, наказом від 25 травня 2001 р. № 28-к А. прийнято на роботу до відповідача водієм третього класу, цим же наказом на нього покладені обов’язки сторожа по охороні ОРТС у вільний від основної роботи час згідно з графіком.

Установивши, що поява позивача в нетверезому стані мала місце під час виконання ним обов’язків сторожа, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення його вимог.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Ураховуючи наведене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК.

Керуючись статтями 336, 339 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу А. задовольнила: рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 лютого 2007 р. скасувала, а рішення Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 25 жовтня 2006 р. залишила без змін. Ухвала оскарженню не підлягає.