Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.
Не є підставою для позбавлення одного з подружжя права власності на частину майна та обставина, що свідоцтво про право власності на майно отримано іншим із подружжя після розірвання шлюбу, оскільки спірне майно придбано під час шлюбу за кошти подружжя, а отже, може бути об’єктом його спільної сумісної власності

Ухвала колегії суддів Судової палати
у цивільних справах Верховного Суду України
від 13 лютого 2008 р.
(в и т я г)

У травні 2006 р. А.С. звернулася до суду з позовом до А.П. про поділ майна подружжя, визнання права власності на ⅔ частини квартири та встановлення порядку користування квартирою.

Позивачка зазначила, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з вересня 1996 р. до червня 2005 р., вони мають неповнолітнього сина, 18 квітня 2000 р.н. У період шлюбу вони за спільні кошти придбали трикімнатну квартиру та автомобіль. З урахуванням інтересів неповнолітнього сина позивачка просила визнати за нею право власності на 2/3 частини квартири, виділивши їй із сином у користування кімнати площею 10,66 та 22,43 кв. метра, а відповідачу — кімнату площею 11,87 кв. метра з балконом, решту приміщень залишити в загальному користуванні. Враховуючи те, що автомобіль оформлено на А.П., позивачка просила стягнути з нього вартість 1/2 частини автомобіля в сумі 25 тис. 575 грн.

У серпні 2006 р. А.П. звернувся до суду із зустрічним позовом до А.С., третя особа — закрите акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Подільське відділення Промінвестбанку в м. Києві» (далі — Банк), про визнання за ним права власності на квартиру та автомобіль зі стягненням грошової компенсації.

На обґрунтування позову він послався на те, що спірна квартира не може бути визнана спільним майном подружжя, оскільки за рахунок спільних грошей за квартиру лише частково було внесено 106 тис. 500 грн, а решту грошей сплачено за рахунок кредитних коштів, отриманих ним особисто у Банку, які він повинен сплачувати та сплачує після розірвання шлюбу. Крім того, свідоцтво про право власності на квартиру він отримав лише в грудні 2005 р., тобто після розірвання шлюбу. Тому просив стягнути з нього на користь колишньої дружини половину коштів, які були сплачені в період шлюбу на інвестування квартири, визнавши за ним право власності на всю квартиру. Зазначивши, що спірний автомобіль є його особистим майном, оскільки був придбаний за виручені ним кошти від продажу квартири, яка належала йому до шлюбу, А.П. просив визнати право власності на автомобіль за ним.

Ірпінський міський суд Київської області рішенням від 19 грудня 2006 р. позов А.С. задовольнив частково. За А.С. та А.П. визнано право власності на спірну квартиру в рівних частках — по 1/2 частині за кожним. Зобов’язано А.П. не чинити перешкод А.С. у користуванні квартирою. Постановлено стягнути з А.П. на користь А.С. вартість 1/2 частини спірного автомобіля в розмірі 25 тис. 575 грн. А.С. постановлено виділити в користування з урахуванням інтересів малолітнього сина кімнати площею 10,66 та 11,87 кв. метра, а в користування А.П. — кімнату площею 22,43 кв. метра, решту приміщень залишено в загальному користуванні. В іншій частині позовних вимог А.С. відмовлено. У задоволенні зустрічного позову А.П. відмовлено.

Апеляційний суд Київської області рішенням від 23 березня 2007 р. зазначене рішення суду скасував та ухвалив нове, яким позов А.С. і зустрічний позов А.П. задовольнив частково: визнав за ним право власності на спірні квартиру та автомобіль, постановив стягнути з нього на користь А.С. 1/2 частину внесених подружжям у період шлюбу коштів на інвестування будівництва спірної квартири в сумі 54 тис. 771 грн та 1/2 частину вартості спірного автомобіля в розмірі 25 тис. 575 грн. У решті позовних вимог А.С. і зустрічних позовних вимог А.П. відмовлено.

У поданій касаційній скарзі А.С. просила скасувати рішення апеляційного суду, пославшись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи частково обидва позови, виходив із того, що на момент припинення шлюбу подружжям і ведення спільного господарства (червень 2005 р.) спірна квартира не входила до обсягу спільно нажитого майна, відповідач є стороною в кредитному договорі й повинен погашати зобов’язання перед третьою особою, тобто підстав визнання за А.С. права власності на її частину немає.

Проте з цим висновком апеляційного суду погодитися не можна з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 15 лютого 2005 р. А.П. уклав договір № 121 про дольову участь у будівництві житла з передачею квартири до 31 березня 2005 р.

24 лютого 2005 р. між А.П. та Банком був укладений договір № 57 про іпотечний кредит, відповідно до умов якого Банк надав А.П. кредит на суму 22 тис. доларів США зі строком повернення до 21 лютого 2015 р.

Укладення цього договору було здійснено за згодою дружини А.П. — А.С., а це означає, що вона дала згоду на отримання кредиту й у неї виник солідарний обов’язок перед Банком щодо його погашення.

Повна вартість квартири в розмірі 223 тис. 339 грн була сплачена подружжям 23 лютого 2005 р. в сумі 106 тис. 500 грн за рахунок спільних коштів та 24 лютого цього ж року в сумі 116 тис. 839 грн за рахунок кредитних коштів, одержаних подружжям на підставі договору № 57. До моменту розірвання шлюбу кредит за рахунок спільних коштів був частково погашений у сумі 3 тис. 42 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

У зв’язку з тим, що будинок був зданий в експлуатацію поза межами строку, обумовленого договором, і після розірвання шлюбу — 27 вересня 2005 р., свідоцтво про право власності на квартиру А.П. отримав 28 грудня 2005 р.

Та обставина, що свідоцтво про право власності на квартиру А.П. отримав після розірвання шлюбу, не позбавляє А.С. права власності на її частину, оскільки квартира збудована під час шлюбу за кошти подружжя і може бути об’єктом спільної сумісної власності подружжя.

Висновок районного суду про те, що автомобіль також є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбаний у період шлюбу, відповідає дійсним обставинам справи. Доказів про те, що автомобіль А.П. придбав за власні кошти, що не належали сім’ї, не надано.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 336, 339 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу А.С. задовольнила: рішення Апеляційного суду Київської області від 23 березня 2007 р. скасувала, залишивши в силі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 грудня 2006 р.