Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо у разі вчинення нею злочину невеликої тяжкості, за яким передбачене покарання у виді обмеження волі, або позбавлення волі, з дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України розглянула в судовому засіданні в м. Києві 12 грудня 2006 р. кримінальну справу за касаційними поданням заступника прокурора Дніпропетровської області на вирок Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2004 р., яким засуджено Р. за ч. 1 ст. 296 КК України на 2 роки обмеження волі. На підставі ст. 75 КК України Р. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік. Згідно з вимогами ст. 76 КК України на нього покладено обов’язки не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи та повідомляти ці органи про зміну місця проживання та роботи.

На підставі ст. 1 Закону України від 11 липня 2003 р. “Про амністію” Р. звільнено від відбування призначеного покарання.

Р. визнано судом винним і засуджено за те, що він, будучи в стані алкогольного сп’яніння, 9 листопада 1999 р. разом з Т. в під’їзді будинку грубо порушили громадський порядок - вибили двері в квартирі, а також вчинили хуліганські дії щодо мешканця цієї квартири Л., спричинили йому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я, пошкодили у цій квартирі майно потерпілого.

В апеляційному порядку вирок щодо Р. не переглядався.

У касаційному поданні прокурора порушується питання про скасування вироку суду із закриттям провадження по справі у зв’язку з закінченням строків давності. Прокурор вважає, що оскільки події злочину відбулися у 1999 році, Р. вчинив злочин невеликої тяжкості, то перебіг строку давності притягнення його до відповідальності закінчився ще у листопаді 2002 р.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за яким передбачене покарання у виді обмеження волі чи позбавлення волі, з дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки.

Як убачається з матеріалів справи, Р. учиняв дії, за які його засуджено, 9 листопада 1999 р., а постановлений щодо нього вирок за злочин невеликої тяжкості набрав чинності в травні 2004 р. – більш як через чотири роки після вчинення злочину, тобто після закінчення стр. давності, протягом якого Р. можна було притягнути до кримінальної відповідальності і засудити за ч. 1 ст. 296 КК України.

На ці обставини суд не звернув уваги і засудив Р., в той час як відповідно до вимог ч. 2 ст. 11-1 КПК України мав прийняти рішення про закриття справи в зв’язку із закінченням строків давності.

Тому, як правильно зазначено в касаційному поданні, вирок Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2004 р. щодо Р., підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 394—396 КПК України, колегія судів,

касаційне подання заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити.

Вирок Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2004 р. щодо Р. скасувати, а справу закрити на підставі ст. 49 КК України в зв’язку із закінченням строків давності.