Згідно зі ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Ухвалюючи рішення про визнання недійсною угоди (договору) купівлі-продажу автомобіля, суд у рішенні не може обмежитися лише посиланням на повернення сторін у попередній стан, не з’ясувавши взаєморозрахунків сторін та не вказавши, хто з них і що має повернути.
Крім того, спір щодо визнання недійсною біржової угоди (договору) купівлі-продажу повинен бути розглянутий із залученням до участі у справі як відповідача особи, яка вчинила цю угоду

У серпні 2005 р. відкрите акціонерне товариство «Промекономбанк» (далі — ВАТ) звернулося до суду з позовом до К., Г., треті особи: Костянтинівський МРЕВ Управління ДАІ ГУ МВС України в Донецькій області, Українська товарна біржа «Славута» (далі — УТБ), Н., про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Позивач зазначив, що 25 квітня 2005 р. між ним та відповідачем Г. укладено кредитний договір, згідно з яким він надав Г. кредит у сумі 41 тис. 300 грн на придбання автомобіля строком до 25 квітня 2008 р.

У цей же день між банком і відповідачем було укладено договір застави транспортного засобу, згідно з яким Г. передав банку в заставу автомобіль ВАЗ.

28 травня 2005 р. Г. видав довіреність Н. на право управління цим автомобілем, а 16 червня 2005 р. на порушення умов договору застави, ст. 17 Закону від 2 жовтня 1992 р. № 2654-ХІІ «Про заставу» та ст. 586 ЦК Н. на УТБ уклав угоду купівлі-продажу, згідно з якою продав К. автомобіль ВАЗ.

Посилаючись на те, що укладений на біржі договір купівлі-продажу автомобіля не відповідає вимогам закону, позивач просив визнати його недійсним, вилучити в К. зазначений автомобіль і передати його виконавчій службі з метою звернення на нього стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Куйбишевський районний суд м. Донецька рішенням від 7 листопада 2006 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 31 січня 2007 р., позов ВАТ задовольнив частково: визнав недійсною угоду купівлі-продажу автомобіля ВАЗ, 2005 р. випуску, укладену між Н., який діяв від імені Г., та К., зареєстровану УТБ 16 червня 2005 р.; вирішив повернути сторони в попередній стан. В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі К., посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 7 листопада 2006 р. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 31 січня 2007 р. й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ВАТ відмовити.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 216 ЦК у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Ухвалюючи рішення про визнання недійсною угоди купівлі-продажу автомобіля ВАЗ, укладеної 16 червня 2005 р. між Н., який діяв від імені Г., і К., суд на порушення зазначених вимог закону та ст. 215 ЦПК обмежився лише посиланням на повернення сторін у попередній стан, не з’ясувавши взаєморозрахунків сторін та не вказавши, хто із них і що має повернути.

Крім того, суд розглянув спір щодо визнання недійсною угоди купівлі-продажу автомобіля без залучення до участі у справі як відповідача Н., тобто особи, яка вчинила цю угоду і без якої не може бути вирішено питання по суті як про задоволення, так і про відмову в задоволенні позовних вимог ВАТ.

Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в апеляційному порядку, на зазначені порушення норм матеріального й процесуального права, допущені судом першої інстанції, не звернув уваги.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу К. задовольнила частково: рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 7 листопада 2006 р. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 31 січня 2007 р. скасувала, справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції.