Згідно зі ст. 76 ЦК 1963 р. перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Вищий господарський суд України безпідставно скасував постанову апеляційного суду та погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позов позивачка подала в межах встановленого строку позовної давності, не з’ясувавши, коли позивачка повинна була дізнатися про порушення свого права, порушивши таким чином вимоги зазначеної статті цього Кодексу

Пославшись на те, що їй як акціонеру ЗАТ не повідомили про проведення загальних зборів 10 листопада 1999 р., 11 липня 2002 р. та 30 вересня 2002 р., на яких були прийняті незаконні рішення, а про порушення своїх прав вона дізналася лише 7 червня 2007 р., позивачка просила поновити строк позовної давності та задовольнити її позовні вимоги.

Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 20 листопада 2007 р. позов задовольнив повністю.

Задовольняючи вимоги В., суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ допустило порушення передбаченого Законом від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ «Про господарські товариства» порядку повідомлення позивачки як акціонера про проведення загальних зборів, а позов позивачка подала в межах встановленого строку позовної давності, оскільки вона дізналася про прийняття загальними зборами оскаржуваних рішень 7 червня 2007 р.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від 21 лютого 2008 р. рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2007 р. скасував і в задоволенні заяви про поновлення строку позовної давності та позову відмовив.

Свій висновок апеляційний суд мотивував відсутністю підстав для задоволення заяви В. про поновлення строку позовної давності та неналежністю обраного позивачкою способу захисту порушеного права у виді оскарження протоколів загальних зборів, які є тільки технічними документами.

Вищий господарський суд України постановою від 21 жовтня 2008 р. постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2008 р. скасував, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2007 р. змінив: визнав недійсними рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ, оформлені протоколами від 10 листопада 1999 р., від 11 липня та 22 жовтня 2002 р.; у частині визнання установчого договору ЗАТ недійсним провадження у справі припинив; у частині визнання недійсними установчого договору та статуту ТОВ рішення залишив без змін.

Вищий господарський суд України виходив із помилковості висновку апеляційного суду про пропуск позивачкою строку позовної давності та обґрунтованості висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів Верховного Суду України ухвалою від 12 лютого 2009 р. за касаційною скаргою ТОВ порушила провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 21 жовтня 2008 р.

У своїй скарзі ТОВ просило скасувати зазначену постанову Вищого господарського суду України з припиненням провадження у справі з підстав неправильного застосування норм матеріального права та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України визнала, що скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що у березні 1995 р. було утворене ЗАТ, одним із засновників якого була позивачка, її частка у статутному фонді становила 5,5 %.

10 листопада 1999 р. на загальних зборах акціонерів ЗАТ було прийнято рішення про виключення із числа засновників 24 акціонерів (у тому числі і В.), які на порушення п. 8.3 статуту не внесли в касу товариства повної вартості акцій, та прийнято до складу акціонерів Ш., якій була передана частка акцій виключених акціонерів у розмірі 33,384 %.

11 липня 2002 р. загальні збори акціонерів ЗАТ прийняли рішення про перерозподіл акцій і внесення змін в установчі документи товариства, які були оформлені відповідним протоколом.

30 вересня 2002 р. було проведено загальні збори засновників ЗАТ, на яких прийнято рішення, оформлене протоколом, про реорганізацію ЗАТ у ТОВ.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК 2003 р. правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набуття чинності зазначеним Кодексом.

У ст. 71 ЦК 1963 р. встановлено трирічний загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено.

Згідно зі ст. 76 цього ж Кодексу перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

В., починаючи з листопада 1999 р., не користувалася своїми правами та не виконувала свої обов’язки як акціонер ЗАТ, до суду за захистом свого порушеного права з вимогами про визнання недійсним рішення загальних зборів ЗАТ від 10 листопада 1999 р. звернулася лише 18 липня 2007 р., тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка повинна була дізнатися про порушення свого права до спливу строку позовної давності, проте пропустила цей строк без поважних причин, та у зв’язку з наведеним відмовив у задоволенні зазначених позовних вимог на підставі ст. 80 ЦК 1963 р. і як наслідок — у задоволенні інших пред’явлених позовних вимог.

За таких обставин висновок Вищого господарського суду України про подачу позивачкою позову в межах встановленого строку позовної давності є помилковим, а суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про пропуск В. цього строку.

Враховуючи викладене, у Вищого господарського суду України не було підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції. Тому оскаржена постанова Вищого господарського суду України від 21 жовтня 2008 р. підлягає скасуванню, а законна й обґрунтована постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2008 р. — залишенню в силі.

Відповідно до положень статей 6, 8 Конституції України Судова палата у господарських справах Верховного Суду України не визнала за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням статей 125, 129 Основного Закону, статей 2, 39 Закону від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ «Про судоустрій України» щодо визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законної постанови суду апеляційної інстанції. У зв’язку з цим наведений у ст. 111¹⁸ ГПК перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не є процесуальною перешкодою для прийняття Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України зазначеного рішення.

Керуючись статтями 111¹⁷—111²⁰ ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу ТОВ задовольнила частково: постанову Вищого господарського суду України від 21 жовтня 2008 р. скасувала, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2008 р. залишила в силі.