Відповідно до ч. 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, який пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотна дію в часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідне діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі і на осіб, які відбувають покарання

Верховний Суд України на спільному засіданні Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії розглянув у судовому засіданні в м. Києві 26 січня 2007 р. справу за клопотанням заступника прокурора м. Києва, внесеним за поданням п’яти суддів, про перегляд в порядку виключного провадження вироку Харківського районного суду м. Києва від 2 серпня 2001 р.

Цим вироком Л., засуджено за ч. 3 ст. 141 КК України 1960 р. на 7 років позбавлення волі без конфіскації майна.

За вироком суду Л. визнано винним в тому, що він 29 березня 2001 р. близько 10 год. 30 хв, перебуваючи у з метою крадіжки індивідуального майна громадян, шляхом вільного доступу, проник у кімнату, де мешкала І., та викрав індивідуальне майно останньої на загальну суму 233 грн 50 коп.

Після цього став виходити з кімнати, але був помічений сином потерпілої І., який побачив, що Л. заволодів речами та став переслідувати останнього. Л. став тікати, утримуючи при собі викрадені речі, але згодом викинув кросівки та книгу, а з іншими речами з місця вчинення злочину зник, однак був зупинений І. та затриманий працівниками міліції.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 9 жовтня 2001 р. вирок залишено без зміни.

У касаційному порядку вирок не переглядався.

У клопотанні про перегляд судових рішень у порядку виключного провадження заступник прокурора м. Києва порушує питання про зміну вироку та ухвали у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону.

У поданні, підписаному п’ятьма суддями касаційного суду, порушується питання про зміну судових рішень в справі у зв’язку з необхідністю перекваліфікації дій Л. та пом’якшення йому покарання.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора, який вважав, що клопотання слід задовольнити , перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи клопотання, судді судових палат вважають, що клопотання прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винності Л. у вчиненні злочину, за який його засуджено, ґрунтується на доказах, що були досліджені судом і не оспорюється у клопотанні.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 5 КК України 2001 р., закон про кримінальну відповідальність, який пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі і на осіб, які відбувають покарання.

Санкція ч. 3 ст. 186 КК України (у редакції 2001 р.) передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 4 до 8 років, тоді як санкція ч. 3 ст. 141 КК України (у редакції 1960 р.) передбачала покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років позбавлення волі, з конфіскацією або без конфіскації майна.

Таким чином, новий кримінальний закон пом’якшує кримінальну відповідальність Л. , а отже має зворотну дію в часі.

Крім того, відповідно до примітки 2 до ст. 185 КК України (у редакції 2001 р.) у статтях 185, 186, 189 та 190 цього Кодексу, значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинено збитки на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян на момент вчинення злочину, а згідно з Кримінальним кодексом України 1960 р. значна матеріальна шкода була оціночним поняттям та залежала лише від вартості викраденого та майнового стану потерпілого.

Для кваліфікації дій Л. як таких , що спричинили значну шкоду, вартість викраденого мала б становити 1 тис 700 грн, натомість Л. засуджений за викрадення майна на суму 233 грн 50 коп., а тому названа кваліфікуюча ознака не повинна враховуватись при кваліфікації його дій а ч. 3 ст. 186 КК України (у редакції 2001 р.). Таким чином, дії Л. необхідно кваліфікувати за ч. 3 ст. 186 КК України 2001 р. як відкрите викрадення чужого майна , вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло.

Оскільки Апеляційним судом м. Києва не було внесено відповідних змін до вироку суду першої інстанції, судові рішення в справі підлягають зміні.

Разом із тим, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого Л. злочину, даних про особу винного, не вбачається підстав для пом’якшення засудженому покарання, як про це йдеться у клопотанні прокурора та поданні.

Виходячи з наведеного, керуючись статтями 400⁴,400¹⁰ КПК України, Верховний Суд України

Клопотання заступника прокурора м. Києва задовольнити частково.

Вирок Харківського районного суду м. Києва від 2 серпня 2001 р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 9 жовтня 2001 р. щодо Л. змінити.

Перекваліфікувати дії Л. з ч. 3 ст. 141 КК України (у редакції 1960 р.) на ч. 3 ст. 186 КК України (у редакції 2001 р.) з одночасним виключенням кваліфікуючої ознаки “спричинення значної матеріальної шкоди потерпілій”.