Відповідно до п. 3 ст. 7 Закону України “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування” до комунальної власності належить майно, яке передається безоплатно державою, іншими суб’єктами права власності, майно, яке створюється і купується органами місцевого самоврядування за рахунок належних їм коштів, а також майно, перелік якого встановлено Законом про власність

У грудні 2006 р. Київська міська рада звернулась до господарського суду з позовом до Міністерства палива та енергетики України, в якому просила суд зобов’язати відповідача передати до комунальної власності територіальної громади м. Києва нежилі приміщення загальною площею 432 кв. метри, які розташовані на першому поверсі в будинку у м. Києві.

Пізніше позивач уточнив позовні вимоги та просив суд зобов’язати відповідача передати спірні приміщення до комунальної власності територіальної громади м. Києва на баланс Комунального підприємства “Київжитлоспецексплуатація”.

В обґрунтування позову позивач вказав на постанову Ради Міністрів УРСР № 311 від 5 листопада 1991 р. “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць”, якою було затверджено перелік державного майна України, яке передавалось до власності адміністративно-територіальних одиниць. Відповідно до вказаної постанови спірні приміщення було віднесено до комунальної власності м. Києва.

Одночасно позивач вказав, що звертався до відповідача з листами з приводу передачі спірних приміщень, проте відповідач звернення проігнорував.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 3 квітня 2007 р. позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 23 травня 2007 р. вказане рішення скасовано, в позові відмовлено.

В основу постанови касаційного суду покладено висновки про те, що господарським судом дана неправильна юридична оцінка обставинам справи.

У касаційній скарзі Київська міська рада просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 23 травня 2007 р. з мотивів неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду України від 26 липня 2007 р. порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 23 травня 2007 р. у справі № 3/51.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарським судом першої інстанції встановлено, що постановою Ради Міністрів УРСР № 1901 від 1 серпня 1951 р. “Про часткову зміну постанови Ради міністрів УРСР № 3468 від 11 листопада 1950 року” зобов’язано виконком Київської міської ради депутатів трудящих передати торгове приміщення площею 314 кв. метрів у будинку в м. Києві — Укркнигторгу Управління в справах поліграфічної промисловості, видавництв і книжкової торгівлі при Раді Міністрів УРСР для відкриття в ньому зразкового магазину по торгівлі книгами.

Одночасно господарським судом встановлено, що рішенням виконкому Київської міської ради № 1963 від 27 вересня 1951 р., у відповідності до постанови Ради Міністрів УРСР № 1901 від 1 серпня 1951 р., постановлено передати спірне приміщення Облкнигторгу для організації зразкового книжкового магазину.

Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 10 квітня 1957 р. № 305-р Київський Облкнигторг перейменовано у Київкнигторг.

Наказом Державного комітету УРСР у справах видавництва, поліграфії і книжкової торгівлі № 162 від 28 травня 1985 р. Київкнигторг перейменовано на Київське об’єднання книжкової торгівлі “Київкнига”.

Постановою Ради Міністрів УРСР № 311 від 5 листопада 1991 р. “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць” затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць.

Як встановлено господарським судом першої інстанції, на виконання постанови Ради Міністрів УРСР № 311 від 5 листопада 1991 р. виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів прийнято рішення № 26 від 13 січня 1992 р. “Про формування комунального майна міста та районів”, пунктом 1 якого визначено затвердити перелік комунального майна, яке перебуває у власності міста. У відповідності до додатку № 1 вказаного рішення, до переліку комунального майна увійшло майно об’єднання “Київкнига”.

Вищий господарський суд України, скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, вказав на порушення порядку передачі майна, передбаченого постановою Ради Міністрів УРСР від 28 квітня 1980 р. № 285 (285-80-п) “Про порядок передачі підприємств, об’єднань, організацій, установ, будинків і споруд”.

Відповідно до п. 3 ст. 7 Закону України “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування” до комунальної власності належить майно, яке передається безоплатно державою, іншими суб’єктами права власності, майно, яке створюється і купується органами місцевого самоврядування за рахунок належних їм коштів, а також майно, перелік якого встановлено Законом від про власність.

Господарський суд дійшов вірного висновку, що спірні приміщення Київського об’єднання книжкової торгівлі “Київкнига” перейшли до комунальної власності територіальної громади м. Києва на підставі виконання постанови Ради Міністрів УРСР № 311 від 5 листопада 1991 р. “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць”.

Відсутність наказу Державного комітету УРСР у справах видавництва, поліграфії і книжкової торгівлі про передачу спірного приміщення до комунальної власності та неповідомлення органів державної статистики, податкових і фінансових органів не має правового значення за даних обставин для визначення власника майна.

Оскільки на момент передачі будинку в м. Києві в оперативне управління Міністерству палива та енергетики спірні приміщення належали до комунальної власності, посилання касаційного суду на розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2000 р. № 174-р є необґрунтованим.

Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 23 травня 2007 р. підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду м. Києва від 3 квітня 2007 р. — залишенню в силі.

Керуючись статтями 111¹⁷—111²⁰ ГПК, Судова палата у господарських справах

Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити.

Скасувати постанову Вищого господарського суду України від 23 травня 2007 р. у справі № 3/51, а рішення Господарського суду м. Києва від 3 квітня 2007 р. залишити в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.