Згідно з ч. 3 ст. 40 КЗпП України, п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41 КЗпП України) у період його тимчасової непрацездатності.
Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність

Позивач послався на те, що згідно з наказом ВАТ ЕК від 26 травня 2006 р. № 900-к (далі — наказ № 900-к) його було звільнено з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП. Вважаючи таке звільнення незаконним, оскільки судовим рішенням наказ від 13 липня 2005 р. № 262 про притягнення до дисциплінарної відповідальності (далі — наказ № 262) визнано незаконним і звільнення було проведено під час його тимчасової непрацездатності, Ч. просив поновити його на роботі на посаді головного інженера, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та 10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Казанківський районний суд Миколаївської області рішенням від 22 грудня 2006 р. позов задовольнив частково: ухвалив поновити позивача на роботі на посаді головного інженера Казанківської філії ВАТ ЕК, стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 11 тис. 268 грн, на відшкодування моральної шкоди — 500 грн; у задоволенні решти вимог відмовив; вирішив питання про розподіл судових витрат. Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Апеляційний суд Миколаївської області рішенням від 28 лютого 2007 р. зазначене рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.

На обґрунтування касаційної скарги Ч. послався на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та просив скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача з роботи було проведено з порушенням вимог КЗпП, оскільки його звільнили в період тимчасової непрацездатності; позивач згідно з наказом від 3 червня 2004 р. № 229 (далі — наказ № 229) уже був притягнений до дисциплінарної відповідальності за ті ж порушення.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивач звернувся до лікаря лише в другій половині дня 26 травня 2006 р., а в першій половині дня був на роботі, тому його звільнено з роботи законно.

Проте з цими висновками апеляційного суду погодитися не можна з таких підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 40 КЗпП, п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41 КЗпП) у період його тимчасової непрацездатності.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Як установили суди, Ч. звільнено з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП відповідно до наказу № 900-к.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу в день звільнення відкрито лікарняний листок, який було видано 16 червня 2006 р. Казанківською центральною районною лікарнею та згідно з копією якого Ч. звільнено від роботи з 26 травня 2006 р. до 31 травня 2006 р.

Таким чином, апеляційний суд, не спростувавши цього факту, зробив незаконний висновок про те, що зазначена обставина не може бути підставою для поновлення позивача на роботі, оскільки в першій половині дня 26 травня 2006 р. він був на роботі.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неможливість звільнення позивача з роботи в період його тимчасової непрацездатності.

Разом з тим інші висновки цього суду не можна визнати законними та обґрунтованими.

Так, Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснив, що в справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з’ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені положеннями КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення тощо.

Як убачається з матеріалів справи, Ч. звільнено з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП відповідно до наказу № 900-к, оскільки до нього раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення згідно з наказами № 262, від 29 листопада 2005 р. № 591 (далі — наказ № 591) та на підставі акта тематичної перевірки якості інвентаризації товарно-матеріальних цінностей та раціонального використання пально-мастильних матеріалів (далі — акт від 25 травня 2006 р.), у якому зазначено виявлені грубі порушення Ч. посадової інструкції.

Казанківський районний суд Миколаївської області рішенням від 12 квітня 2006 р. п. 4 наказу № 262 щодо застосування до Ч. дисциплінарного стягнення визнав незаконним.

Цей самий суд рішенням від 15 серпня 2006 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 15 листопада 2006 р., у задоволенні позову про визнання акта від 25 травня 2006 р. і наказу № 591 незаконними відмовив.

Акт від 25 травня 2006 р. складено за результатами перевірки правильності оформлення особових рахунків і технічної документації. У ньому зафіксовано виявлені порушення, у тому числі неправильне зазначення в наряді від 17 грудня 2005 р. виду навантаження. Наказ № 229 видано на підставі результатів комплексної ревізії за період з 1 липня 2001 р. до 1 травня 2004 р. Отже, зазначені акт від 25 травня 2006 р. та наказ № 229 стосуються перевірок за різні періоди.

При цьому в справі немає наказу № 591 або його копії, через що суд був позбавлений можливості встановити всі обставини, що мають значення для справи, а саме: у чому конкретно проявились порушення, за які застосовано заходи дисциплінарного стягнення згідно з цим наказом, чи не застосовувалось дисциплінарне стягнення за один і той самий проступок, зазначений в акті від 25 травня 2006 р. та наказі № 591.

За таких обставин колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись статтями 336, 338 ЦПК, касаційну скаргу Ч. задовольнила частково: рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2006 р. та Апеляційного суду Миколаївської області від 28 лютого 2007 р. скасувала, справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції.