Суди на порушення вимог статей 104, 111¹⁰ ГПК України прийняли рішення, що стосувалося прав і обов’язків особи, яку не було залучено до участі у справі

У травні 2006 р. товариство з обмеженою відповідальністю «Будзамовник» (далі — Товариство) подало до Господарського суду Тернопільської області позов до управління обліку та контролю за використанням комунального майна департаменту економіки Тернопільської міської ради (далі — Управління) та виконавчого комітету Тернопільської міської ради (далі — Виконком) про спонукання до здійснення реорганізації і виконання умов договору оренди, створення реорганізаційної комісії та виключення комунального підприємства фірми «Тернопільбудінвестзамовник» (далі — Підприємство) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців (далі — Єдиний державний реєстр) та зняття з реєстрації в органі статистики. Позовні вимоги мотивовані тим, що Виконком не виконав умови договору оренди цілісного майнового комплексу комунальної власності — Підприємства, що знаходиться у м. Тернополі, — від 11 травня 2002 р. № 6 (далі — договір оренди) в частині передачі позивачу цілісного майнового комплексу.

Господарський суд Тернопільської області рішенням від 31 травня 2006 р. позов задовольнив частково: зобов’язав Виконком протягом трьох днів з часу набрання рішенням законної сили прийняти рішення про припинення діяльності Підприємства шляхом реорганізації через приєднання до позивача, визнати Товариство його правонаступником та створити реорганізаційну комісію для складення передавального балансу, виключення Підприємства з Єдиного державного реєстру та зняття з реєстрації в органі статистики. У задоволенні позовних вимог до Управління відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22 січня 2007 р. вказане рішення місцевого суду залишено без змін.

Вищий господарський суд України постановою від 25 квітня 2007 р. зазначену постанову Львівського апеляційного господарського суду залишив без змін.

Рішення і постанови мотивовані тим, що зобов’язання повинні виконуватись належним чином. Відповідно до ст. 14 Закону від 10 квітня 1992 р. № 2269-ХІІ «Про оренду державного та комунального майна» (далі — Закон про оренду) припинення діяльності підприємства здійснюється шляхом його реорганізації через приєднання до орендаря, що було передбачено договором оренди.

Верховний Суд України ухвалою від 19 липня 2007 р. порушив провадження з перегляду в касаційному порядку вказаної постанови Вищого господарського суду України за касаційною скаргою Виконкому, в якій той просив скасувати цю постанову та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому скаржник посилався на порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права і невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

11 травня 2002 р. Виконком (орендодавець) і управління комунального майна м. Тернополя (правонаступником якого є Управління), з однієї сторони, та ТОВ «Будзамовник» (орендатор), з іншої сторони, уклали договір оренди.

Згідно з актом приймання-передачі від 11 травня 2002 р. Управління передало, а позивач прийняв в оренду цілісний майновий комплекс.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив зобов’язати відповідачів виконати вимоги пунктів 1.2 та 1.3 договору оренди і здійснити дії щодо припинення діяльності Підприємства шляхом реорганізації через приєднання до позивача та визнання останнього його правонаступником.

Суди всіх інстанцій дійшли висновку про необхідність часткового задоволення позову, посилаючись на порушення Виконкомом вимог ст. 14 Закону про оренду та п. 1.2 договору оренди.

У той же час суди апеляційної та касаційної інстанцій не взяли до уваги того, що відповідно до положень статей 104, 111¹⁰ ГПК підставою для скасування рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є прийняття ними рішення або постанови, що стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

Статтею 4 Закону від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ «Про власність», який діяв на момент виникнення правовідносин, передбачено, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Згідно з п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об’єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об’єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об’єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об’єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Відповідно до п. 1.1 статуту Підприємства останнє є державно-комунальним підприємством.

Пунктом 1.2 статуту встановлено, що засновником Підприємства є Виконком, а власником його майна — Тернопільська міська Рада.

Таким чином, суди на порушення вимог статей 104, 111¹⁰ ГПК прийняли рішення, що стосуються прав і обов’язків Тернопільської міської ради, яку не було залучено до участі в справі.

Враховуючи викладене, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, керуючись статтями 111¹⁷—111²¹ ГПК, касаційну скаргу Виконкому задовольнила: постанови Вищого господарського суду України від 25 квітня 2007 р. і Львівського апеляційного господарського суду від 22 січня цього ж року та рішення Господарського суду Тернопільської області від 31 травня 2006 р. скасувала і передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції.