Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених Законом України «Про державну службу», гарантій, пільг і компенсацій *

22 червня 2010 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши в порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Цуканової О.В. справу за її позовом до територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області (далі — ДСА) про стягнення невиплаченої премії та надбавки, встановила:

У березні 2007 р. Цуканова О.В. звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути на її користь із ДСА суму невиплаченої щомісячної премії за 2005—2006 рр. у розмірі 1 тис. 499 грн 44 коп. і 2 тис. 107 грн 88 коп. надбавки за напруженість та складність роботи за 2006 р.

Конотопський міськрайонний суд Сумської області постановою від 19 березня 2008 р. позов задовольнив у повному обсязі.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 17 липня 2008 р. постанову суду першої інстанції скасував і відмовив Цукановій О.В. у задоволенні позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 липня 2009 р. постанову апеляційного суду залишив без змін.

У скарзі позивачка, пославшись на наявність підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, просила скасувати судові рішення касаційного та апеляційного судів й залишити в силі постанову Конотопського міськрайонного суду Сумської області. На обґрунтування скарги додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 листопада 2009 р. в іншій справі, в якій, на думку скаржника, ст. 33 Закону від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII «Про державну службу» (далі — Закон № 3723-XII) застосовано по-іншому і правильно.

Перевіривши за матеріалами справи наведені позивачкою доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги.

Суд установив, що Цуканова О.В. є державним службовцем і працює в Конотопському міськрайонному суді на посаді секретаря судового засідання.

Відповідно до наказів голови цього суду в 2006 р. вона щомісячно нагороджувалася грошовою премією в розмірі 25 % від середньомісячного заробітку, їй також була встановлена надбавка за напруженість та складність роботи.

Зазначені накази були своєчасно направлені до ДСА, вони ніким не оскаржені та не скасовані.

За таких обставин, керуючись ст. 22 Конституції України, ст. 33 Закону № 3723-XII, суд першої інстанції задовольнив позов.

Апеляційний суд, з яким погодився і суд касаційної інстанції, дійшов висновку, що у відповідача не було можливості виплатити позивачу щомісячні премії та надбавку у 2006 р. з огляду на нестачу бюджетних коштів, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Свої рішення суди обґрунтували тим, що виплати, щодо яких пред’явлено позов, не належать до основних виплат по заробітній платі. Порядок виплати премій регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 р. № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів». Згідно з ч. 2 цієї постанови керівники державних органів у межах затвердженого фонду оплати праці здійснюють преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, а також до державних і професійних свят та ювілейних дат у 2006 р. в межах коштів, передбачених на преміювання у кошторисі відповідного органу, та економії коштів на оплату праці.

Cуди послалися також на Бюджетний кодекс України (далі — БК), згідно з яким розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів відповідно до затвердженого бюджетного розпису, і беруть бюджетні зобов’язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами (ст. 51). Крім того, вони зазначили, що згідно зі ст. 75 Закону від 20 грудня 2005 р. № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах або планах використання бюджетних коштів.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погодилася з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позову і визнала, що рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню із залишенням в силі постанови Конотопського міськрайонного суду Сумської області.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону № 3723-XII оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов’язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій (частини 2, 9 ст. 33 Закону № 3723-XII).

БК регулює відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Бюджет — це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (ч. 2 ст. 22 Конституції) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (ч. 3 ст. 22 Основного Закону). У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що згідно зі статтею 22 Конституції конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (ч. 2), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ч. 3). Скасування конституційних прав і свобод — це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини — це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Отже, з урахуванням викладеного колегія суддів визнала, що суд першої інстанції, повно встановивши обставини справи, правильно застосував положення ч. 9 ст. 33 Закону № 3723-XII, в якій у випадку скорочення бюджетних асигнувань встановлено заборону на зменшення фінансування будь-яких виплат, передбачених цим же Законом, й ухвалив законне судове рішення.

Оскільки при вирішенні спору суди касаційної та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, то ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню із залишенням у силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Цуканової О.В. задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 липня 2009 р., постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2008 р. скасувати, постанову Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19 березня 2008 р. залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.

* Публікується повний текст судового рішення з незначною редакційною правкою.