Відповідно до вимог ст. 377 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені, зокрема, докладні мотиви постановленого рішення, проаналізовані усі доводи апеляції та жоден з них не повинен залишатися без відповіді. У разі залишення апеляції без задоволення в ухвалі зазначаються підстави, через які її визнано необґрунтованою.
Порушення апеляційним судом цих вимог Кодексу призвело до скасування ухвали

Любашівський районний суд Одеської області вироком від 18 липня 2007 р. засудив:

– П.О. за ч. 2 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі — КК) на два роки позбавлення волі; за ч. 3 ст. 15 і ч. 2 ст. 308 КК на п’ять років позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю, пов’язаною з обігом наркотичних засобів, прекурсорів або їх аналогів, строком на три роки і з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів призначено покарання у виді позбавлення волі строком на п’ять років з позбавленням права займатися зазначеною діяльністю строком на три роки і з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на п’ять років і шість місяців з позбавленням права займатися згаданою вище діяльністю строком на три роки і з конфіскацією всього майна, яке його власністю;

– П.Ю. за ч. 1 ст. 309 КК на два роки позбавлення волі; за ч. 3 ст. 15 і ч. 2 ст. 308 КК на п’ять років позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю, пов’язаною з обігом наркотичних засобів, прекурсорів або їх аналогів, строком на три роки і з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів призначено п’ять років позбавлення волі з позбавленням права займатися зазначеною діяльністю строком на три роки і з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Одеської області ухвалою від 19 лютого 2008 р. вирок щодо П.О. і П.Ю. залишила без зміни.

П.О. визнаний винуватим у вчиненні злочинів за таких обставин.

5 січня 2007 р. приблизно о 17-ій год. при огляді домоволодіння П.О. у жилій кімнаті працівники міліції виявили і вилучили два поліетиленових пакети з наркотичним засобом — маковою соломою загальною вагою 2262,85 г, яку він назбирав на околицях населених пунктів неподалік від місця свого проживання і зберігав для власного споживання без мети збуту.

2 березня 2007 р. приблизно о 1-ій год. ночі П.О. і П.Ю. за попередньою змовою з метою викрадення наркотичних засобів таємно проникли в адміністративне приміщення РВ ГУ МВС України та, підібравши ключ і пошкодивши внутрішній замок дверей, намагались проникнути до камери схову речових доказів, зокрема наркотичних засобів. Однак свій умисел до кінця не довели, оскільки спрацювала охоронна сигналізація і з’явилися працівники міліції.

Крім того, 19 грудня 2006 р. П.Ю. з макової соломи, зібраної ним у липні цього ж року, приготував її концентрат, який зберігав у шприцах одноразового використання за місцем свого проживання. Цього ж дня в його домоволодінні було виявлено і вилучено три шприци та поліетиленову пляшку з особливо небезпечним наркотичним засобом — концентратом макової соломи, вага сухого залишку якого складала 0,67 г, а також поліетиленовий пакет з особливо небезпечним наркотичним засобом — марихуаною — вагою у висушеному стані 0,3 г. Усе це П.Ю. зберігав без мети збуту для власного споживання.

У касаційній скарзі засуджений П.О. порушив питання про скасування судових рішень щодо нього у зв’язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону і направлення справи на додаткове розслідування. Він зазначав, що його засуджено безпідставно, досудове і судове слідство проведено однобічно і неповно. Не були допитані свідки, не досліджені документи, речові та інші докази для з’ясування обставин справи. Обвинувачення ґрунтується лише на показаннях на досудовому слідстві свідків, яким він не мав можливості ставити запитання. Обшук у його домоволодінні працівники міліції здійснювали незаконно, а наркотичні засоби йому підкинули, після чого були запрошені поняті.

Судові рішення щодо П.Ю. в касаційному порядку не оскаржені.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги засудженого, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду щодо законності та обґрунтованості вироку, ухвали, постанови, які перевіряються в апеляційному порядку, і повинна відповідати тим самим вимогам, що і рішення суду першої інстанції, тобто бути законною й обґрунтованою. Крім того, вона за змістом має відповідати вимогам ст. 377 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК). У ній наводяться докладні мотиви постановленого рішення, усі доводи, що містяться в апеляції, мають бути проаналізовані та жоден з них не повинен залишатися без відповіді. У разі залишення апеляції без задоволення в ухвалі зазначаються підстави, через які її визнано необґрунтованою.

Однак, як убачається з матеріалів справи, апеляційний суд при розгляді справи щодо П.О. в апеляційному порядку не дотримався усіх вимог і положень закону.

Так, в апеляції на вирок місцевого суду засуджений П.О. посилався на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та інші порушення вимог кримінально-процесуального закону, які, на його думку, допустив суд першої інстанції.

Проте, як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, жоден із доводів апеляції цей суд не проаналізував і відповіді не дав.

Зокрема, П.О. скаржився, що обшук його житла був незаконним, оскільки провадився без санкції суду з примусом його з боку працівників міліції написати заяву про згоду на огляд та з подальшим підкиданням двох пакетів з мокрою і цвілою маковою соломою, запрошенням після цього по мобільному телефону як понятих колишніх працівників міліції Н. і Т., а також фальсифікацією відбитку пальця на одному з пакетів.

Проте у тексті вироку та ухвали апеляційного суду немає посилань на показання засудженого П.О., в яких він заперечував пред’явлене обвинувачення, посилався на фальсифікацію щодо нього органами досудового слідства матеріалів справи та звертав увагу, що наркотичний засіб — макову солому — підкинули в його будинок працівники міліції.

Судові інстанції не зробили висновок, чи був обшук житла П.О. виправданим і законним, чи здійснювався з метою дотримання вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і статей 177 і 190 КПК, відповідно до яких дозвіл на здійснення цих дій, крім невідкладних випадків, надає лише суддя на підставах, зазначених у цих статтях. Як свідчили на досудовому слідстві працівники міліції, що здійснювали обшук, останній був проведений з метою виконання профілактичних заходів із запобігання незаконному обігу наркотичних засобів.

Із матеріалів справи вбачається, що жоден із 10 свідків за цим епізодом обвинувачення, зокрема: Б., А., К., які безпосередньо провадили обшук житла П.О., поняті Н. і Т., в суді допитані не були. А у вироку суду зазначено, що в судовому засіданні обґрунтовано було відхилене клопотання підсудного П.О. стосовно виклику свідків Н. і Т., оскільки вони звернулися до суду із заявами про те, що не можуть з’явитися в судове засідання з поважних причин, а саме через незадовільний стан здоров’я і тяжке матеріальне становище, і свої показання, дані на досудовому слідстві, повністю підтримують.

Однією з причин нез’явлення свідків могло бути те, що в листах-викликах на їх ім’я головуючий зазначав, що причиною неявки може бути, зокрема, стан здоров’я і тяжке матеріальне становище за умови підтвердження ними показань, даних на досудовому слідстві. Між тим, ніяких доказів на підтвердження таких заяв свідки не надали, а щоб доїхати до суду, як пояснював П.О., вони мали витратити максимум 20—30 хв. За таких обставин апеляційний суд повинен був перевірити, чи мав право суд першої інстанції оголошувати показання свідків, дані ними на досудовому слідстві, оскільки підсудний П.О. розповів свою версію події, що значно відрізнялася від тієї, яку виклали свідки — учасники огляду його житла.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій взяли до уваги версію свідків обвинувачення на досудовому слідстві, не заслухавши їх особисто та не надавши обвинуваченому П.О. можливості спростувати їх показання, крім того, не здійснили жодної спроби перевірити показання свідків, забезпечити їх явку і безпосередній допит в судовому засіданні.

Апеляційний суд не взяв до уваги і посилання П.О. на те, що відбиток його пальця на одному з пакетів з маковою соломою не міг залишитись, оскільки він до цих пакетів не доторкався.

Без належної перевірки матеріалів справи не можна зробити певного висновку, коли був виявлений відбиток пальця руки П.О. на одному з вилучених під час обшуку його житла пакетів з маковою соломою. З протоколів та інших документів, долучених до справи, вбачається, що огляд речових доказів, вилучених у будинку П.О., проводився вже після дактилоскопічної експертизи, а на експертизу вони надійшли до порушення кримінальної справи за направленням не слідчого, а начальника районного відділу міліції з нерозбірливими підписами понятих на бирках, у різній упаковці та з різними написами на самих пакетах. П.О. стверджував, що нерозбірливі підписи на пакетах замість понятих виконані Б.

У судовому засіданні П.Ю. стверджував, що участі у замаху на викрадення наркотичних засобів П.О. не брав.

П.О. при пред’явленні йому обвинувачення, 20 квітня 2007 р., вину не визнав, давати показання відмовився і заявив, що буде давати їх у суді. У судовому засіданні він пояснив, що на початку досудового слідства при провадженні слідчих дій, 3 і 5 березня 2007 р., без участі захисника обмовив себе внаслідок застосування до нього недозволених методів слідства. Фактично був затриманий у зв’язку із запитом про його розшук районним відділом міліції. Крім того, про свій приїзд у смт він 2 березня 2007 р. о 2 год. повідомив по мобільному телефону П.Ю., не знаючи про те, що останній затриманий працівниками міліції. Також стверджував, що під час його затримання у нього були вилучені паспорт, в’язка ключів, гроші в сумі 108 грн. Слідчий повернув йому 100 грн, а за 8 грн придбав пляшку горілки, після вживання якої П.О. підписав усі папери, що йому запропонував підписати слідчий. Про це він зазначив у зауваженнях на протокол судового засідання, з якими головуючий погодився.

Протокол затримання П.О. був оформлений лише 2 березня 2007 р. о 17 год. 20 хв.

Вилучену у П.О. при його затриманні в’язку ключів до матеріалів справи не долучено і не з’ясовано, чи можна було відкрити ними замки дверей адміністративної будівлі та пошкодити внутрішній замок дверей камери схову речових доказів і, зокрема, два нових накладних замки, оглянуті в судовому засіданні.

За показаннями експерта-криміналіста, при огляді місця події за допомогою кусків скотчу було знято відбитки пальців з дверей камери схову речових доказів. У судовому засіданні свідок з цього питання не допитаний. А слідчий у суді пояснив, що не вважав за необхідне призначати дактилоскопічну експертизу.

У матеріалах справи немає даних про перевірку алібі П.О., який стверджував, що в смт він приїхав рейсовим автобусом о 2-ій год. ночі, коли злочин вже було вчинено, а П.Ю. був затриманий і перебував у відділі міліції. Не було вжито належних заходів для перевірки показань свідка К. (Ж.) у судовому засіданні та допиту як свідка Ш. про час приїзду П.О. і перебування його в смт на момент вчинення злочину.

У зв’язку з оцінкою показань П.О. важливе значення має ретельна перевірка його тверджень про застосування щодо нього незаконних методів слідства.

Із показань П.О. та інших матеріалів справи убачається, що він звертався до прокурора району із заявою про побиття його при затриманні та допитах і просив перевірити наведені ним факти за участю захисника. Однак цього зроблено не було.

Відхиляючи аналогічні показання П.О. в судовому засіданні, суд послався у вироку на те, що наведені ним факти перевірялися за дорученням суду прокурором та не були підтверджені. Проте до справи не долучено матеріалів перевірок і пояснень осіб, які начебто відбиралися.

Таким чином, апеляційний суд, залишаючи апеляцію без задоволення, не навів жодних підстав, через які вона не підлягає задоволенню.При цьому помилково вказав, що обґрунтованість засудження П.О. за ч. 2 ст. 309 КК не оспорюється, обмежившись перерахуванням доказів, на які є посилання у вироку, і загальним формулюванням про правильність висновків суду першої інстанції про доведеність винуватості П.О. у вчиненні інкримінованих йому злочинів, і постановив стосовно П.О. ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 377 КПК, оскільки не містить підстав, за якими апеляційна скарга засудженого залишена без задоволення, а доводи засудженого про неповноту досудового і судового слідства залишені поза увагою колегії суддів.

З матеріалів справи також убачається, що як стосовно П.О., так і стосовно засудженого у цій же справі П.Ю. суд неправильно застосував додаткове покарання, передбачене ч. 2 ст. 308 КК у виді позбавлення права займатися діяльністю, пов’язаною з обігом наркотичних засобів, прекурсорів або їх аналогів, строком на три роки, на що не звернув уваги апеляційний суд.

Відповідно до положень ст. 55 КК та роз’яснень, що містяться у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю застосовується лише в тих випадках, коли вчинення злочину було пов’язане з посадою підсудного або із зайняттям ним певною діяльністю.

Між тим, як видно з матеріалів справи, П.О. і П.Ю. не працювали, будь-якою законною діяльністю, пов’язаною з обігом наркотичних засобів, прекурсорів або їх аналогів, не займались, і підстав для призначення їм такого додаткового покарання не було.

З огляду на зазначені вище обставини ухвала апеляційного суду стосовно П.О., а також у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону в порядку ст. 395 КПК стосовно П.Ю. визнана такою, що підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд, під час якого мають бути повно і всебічно перевірені всі доводи поданих на вирок місцевого суду апеляцій та постановлене рішення з дотриманнях усіх вимог закону.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, задовольняючи касаційну скаргу, та з урахуванням положень ч. 1 ст. 395 КПК ухвалила скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Одеської області від 19 лютого 2008 р. стосовно П.О. та П.Ю., а справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.