У разі скасування судових рішень, якими були підтверджені грошові вимоги ініціюючого кредитора до боржника, та за відсутності затвердженого реєстру вимог кредиторів, яким би була встановлена безспірність вимог інших кредиторів, провадження у справі про банкрутство підлягає припиненню

У грудні 2005 р. мале приватне підприємство “Дарт” (далі — МПП) звернулося до Господарського суду Одеської області з заявою про визнання банкрутом державного підприємства “Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів” (далі — ДП).

Ухвалою цього ж суду від 20 грудня 2005 р. вказану заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі про банкрутство вищезазначеного ДП.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29 серпня 2006 р. за результатами розгляду підготовчого засідання, зокрема, визнано МПП кредитором ДП з грошовими вимогами у розмірі 6 млн 299 тис. 998 грн, зобов’язано даного кредитора у десятиденний строк подати до офіційних друкованих органів оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство вказаного державного підприємства, введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого М.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15 січня 2008 р. вищезазначену ухвалу скасовано та припинено провадження у даній справі.

Постановою Вищого господарського суду України від 15 липня 2008 р. постанову апеляційного господарського суду скасовано, ухвалу місцевого господарського суду залишено в силі.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 11 вересня 2008 р. за касаційними скаргами ДП і Міністерства транспорту та зв’язку України порушено провадження з перегляду у касаційному порядку вказаної постанови Вищого господарського суду України.

У касаційних скаргах порушені питання про скасування оскаржуваної постанови з підстав різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, а також порушення судом касаційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Генеральної прокуратури України, який підтримав касаційні скарги, розпорядника майна ДП — арбітражного керуючого М., що заперечував проти зазначених скарг, обговоривши доводи касаційних скарг та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Залишаючи без змін ухвалу місцевого господарського суду, Вищий господарський суд України виходив із того, що безспірність вимог МПП була обґрунтована наявністю заборгованості в сумі 6 млн 299 тис. 998 грн, підтвердженої рішенням Господарського суду Одеської області від 5 грудня 2003 р. у справі №4/337-03-9058 і постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22 липня 2003 р. у справі №4/104-03-3191, та незадоволенням цих вимог боржником протягом трьох місяців після спливу встановленого для їх погашення строку, що є підставою для порушення господарським судом справи про банкрутство відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі — Закон № 2343-ХІІ). Крім того, згідно з вимогами ч. 16 ст. 11 цього Закону після залишення заяви первісного заявника без розгляду господарський суд вирішує питання про порушення провадження у справі про банкрутство за заявою іншого кредитора відповідно до календарної черговості її надходження до господарського суду, що виключає можливість припинення провадження у даній справі.

Проте з такими висновками Вищого господарського суду України погодитися не можна.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону № 2343-ХІІ у підготовчому засіданні суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень боржника.

Основне завдання підготовчого засідання полягає у з’ясуванні ознак неплатоспроможності боржника, наявності чи відсутності перешкод для подальшого руху справи про банкрутство.

Згідно з ч. 3 ст. 6 вказаного Закону справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

У першу чергу всі зазначені вимоги формально оцінюються судом при прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, остаточна ж їх оцінка надається безпосередньо в підготовчому засіданні.

Під час проведення підготовчого засідання Господарський суд Одеської області встановив, що безспірність вимог МПП до боржника обґрунтовується наявністю заборгованості в сумі 6 млн 299 тис. 998 грн., що підтверджується рішенням цього ж суду від 5 грудня 2003 р. у справі №4/337-03-9058 та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22 липня 2003 р. у справі № 4/104-03-3191.

Водночас, переглядаючи ухвалу Господарського суду Одеської області від 29 серпня 2006 р., суд апеляційної інстанції встановив, що постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10 травня 2007 р. у справі №4/104-03-3191 та рішенням Господарського суду Одеської області від 7 грудня 2007 р. у справі № 29-4/337-03-9058, які набрали законної сили та не оскаржувалися МПП, судові рішення, що підтверджували безспірність кредиторської заборгованості ДП, були переглянуті за нововиявленими обставинами та скасовані, а у позовах МПП про стягнення з боржника заборгованості за контрактами № ВР-028000 від 3 жовтня 2001 р., № ВР-015500 і № ВР-015600 від 4 квітня 2001 р. та договором № ВУ 032200 від 25 січня 2002 р. було відмовлено за безпідставністю та необґрунтованістю вимог у зв’язку з визнанням судом даних контрактів мнимими (фіктивними).

Згідно з ч. 11 ст. 11 Закону № 2343-ХІІ суд виносить ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство за наявності підстав, передбачених ст. 40 цього Закону.

Зі змісту ч. 1 ст. 5 вказаного Закону вбачається, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, ГПК, іншими законодавчими актами України.

Частиною 2 ст. 4¹ ГПК встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом № 2343-ХІІ.

Відповідно до п. 1¹ ч. 1 ст. 80 вищезазначеного Кодексу господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин Одеський апеляційний господарський суд зробив правильний висновок про те, що грошові вимоги єдиного ініціюючого кредитора — МПП до боржника на суму 6 млн 299 тис. 998 грн не можна визнати безспірними, у зв’язку з чим відсутні підстави для здійснення провадження у справі про банкрутство.

Також необґрунтованими є посилання суду касаційної інстанції на ч. 16 ст. 11 Закону № 2343-ХІІ, оскільки дана норма передбачає наслідки залишення заяви первісного заявника без розгляду, а не припинення провадження у справі, що було зроблено апеляційним господарським судом.

У той же час Вищий господарський суд України не врахував те, що реєстр вимог кредиторів сформовано не було, а відтак не було встановлено безспірність вимог інших кредиторів, що також виключає можливість здійснення подальшого провадження у даній справі.

Враховуючи викладене, у суду касаційної інстанції не було визначених ГПК підстав для скасування законної й обґрунтованої постанови апеляційного господарського суду, у зв’язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Виходячи з положень статей 6, 8 Конституції України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням статей 125, 129 Конституції України, статей 2, 39 Закону України від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ “Про судоустрій України” щодо визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя, і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законної постанови суду апеляційної інстанції. Отже, наведений у ст. 111¹⁸ ГПК перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не є процесуальною перешкодою для залишення в силі Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України постанови Одеського апеляційного господарського суду від 15 січня 2008 р.

Керуючись статтями 111¹⁷—111²⁰ ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційні скарги ДП та Міністерства транспорту та зв’язку України задовольнила: постанову Вищого господарського суду України від 15 липня 2008 р. скасувала, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15 січня 2008 р. залишила в силі.