Відповідно до ст. 169 ЦК Української РСР грошові зобов’язання повинні бути виражені і підлягають оплаті в національній валюті. Вираження і оплата грошових зобов’язань в іноземній валюті допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законом. У Декреті Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яким встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, також не йдеться про дозвіл здійснювати оплату платежів в іноземній валюті у розрахунках між резидентами.
Згідно з умовами спірних договорів купівлі-продажу квартир купівельна ціна, тобто грошові зобов’язання покупців за цими договорами, виражена в національній валюті України — гривні. Визначення при цьому в договорах грошового еквівалента цих зобов’язань покупців в умовних одиницях законом не заборонено

Р. та З., а також О.О., О.Н. та О.Т. звернулися до суду із зустрічним позовом до ЗАТ про визнан­ня укладених у лютому 1997 р. між ними та ЗАТ договорів купівлі-продажу квартир недійсними в частині визначення еквівалента покупної ціни в умовних одиницях із тих підстав, що така умова не відповідає вимогам закону, визнання з цих же підстав недійсними додаткових договорів, якими встановлено порядок здійснення ними розрахунків за придбані квартири з урахуванням курсу умовної одиниці за даними Національного банку України на день внесення платежу, та зобов’язання ЗАТ видати їм довідки про повну сплату ними вартості придбаних квартир.

Дніпровський районний суд м. Києва рішенням від 5 травня 2011 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 5 липня 2011 р. та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2011 р., позови задовольнив частково: визнав недійсними умови укладених між сторонами договорів купівлі-продажу квартир про визначення еквівалента покупної ціни в умовних одиницях; визнав недійсними додаткові договори, якими встановлено порядок здійснення покупцями розрахунків за придбані квартири з урахуванням курсу умовної одиниці за даними Національного банку України на день внесення платежу; зобов’язав ЗАТ протягом одного місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили видати Р., З., О.Т., О.О. та О.Н. довідки про повну сплату ними покупної ціни за договорами купівлі-продажу квартир.

У заяві про перегляд Верховним Судом України рішення суду касаційної інстанції ЗАТ, пославшись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме норми, якою встановлено можливість вираження грошових зобов’язань в іноземній валюті, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, просило скасувати зазначені вище судові рішення у справі та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов.

Як приклад наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ЗАТ навело постанову Вищого господарського суду Украї­ни від 28 липня 2004 р.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представників ЗАТ С.О. та С.М. на підтримання заяви, З., О.О. та Р. на її заперечення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає задоволенню частково.

Відповідно до змісту ст. 360⁴ ЦПК суд за­довольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Суд установив, що ЗАТ 14 лютого 1997 р. уклало договори купівлі-продажу квартири з О.О., О.Н., О.Т., 18 лютого 1997 р. — з Р. та 21 лютого 1997 р. — із З. У п. 4 кожного з цих договорів було визначено покупну ціну квартир у гривнях із вираженням її еквівалента в умовних одиницях за курсом Національного банку України на день укладення договору. До кожного з цих договорів між сторонами було укладено додаткові договори про порядок здійснення покупцями розрахунків за придбані квартири, яким передбачено, що покупна ціна сплачується впродовж 15 років періодичними щомісячними платежами в національній валюті України в розмірі, вираженому в умовних одиницях за курсом Національного банку України на день здійснення платежу. Суд також встановив, що умовною одиницею сторони вважали іноземну валюту.

Визнаючи п. 4 у кожному із зазначених договорів купівлі-продажу квартир недійсним, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що в цій частині договори не відповідають вимогам закону — Декрету Кабінету Міністрів України від «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі — Декрет), який визначає єдиним законним засобом платежу на території України українську гривню.

Однак із висновком суду про те, що в зазначеній частині договори не відповідають вимогам закону, погодитися не можна.

Частиною 1 ст. 48 чинного на час укладення сторонами спірних договорів ЦК Української РСР встановлено, що недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст. 169 цього Кодексу грошові зобов’язання повинні бути виражені і підлягають оплаті в національній валюті. Вираження і оплата грошових зобов’язань в іноземній валюті допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законом. У Декреті, який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, також не йдеться про дозвіл здійснювати оплату платежів в іноземній валюті у розрахунках між резидентами, якими є сторони у справі.

Згідно з умовами спірних договорів купівлі-продажу квартир, що також встановлено судом, покупна ціна, тобто грошові зобов’язання покупців за цими договорами виражені в національній валюті України — гривні. Визначення при цьому в договорах грошового еквівалента цих зобов’язань покупців в умовних одиницях законом не заборонено, на що звернув увагу Вищий господарський суд України в судовому рішенні, на яке як на приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права послався заявник, а тому висновок суду про те, що зазначені умови договорів не відповідали вимогам чинного на час їх укладення законодавства, є помилковим.

Таким чином, у цій частині рішення касаційного суду незаконне, що відповідно до ст. 360⁴ ЦПК є підставою для його скасування і передачі справи в цій частині на новий касаційний розгляд.

Що стосується іншої частини рішення, то заявник не надав прикладів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що по­тягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а тому в задоволенні заяви про перегляд цієї частини рішення слід відмовити.

Керуючись статтями 355, 360³, 360⁴, 360⁵ ЦПК, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України заяву ЗАТ задовольнили частково: ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2011 р. щодо залишення без змін рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 5 травня 2011 р. та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 5 липня 2011 р. в частині вирішення зустрічної позовної вимоги Р., З., О.О., О.Н. та О.Т. до ЗАТ, треті особи — Дарницька районна в м. Києві державна адміністрація, Головне управління юстиції в м. Києві, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, про визнання договорів купівлі-продажу квартир недійсними в частині визначення еквівалента покупної ціни в умовних одиницях скасували і передали справу в цій частині на новий касаційний розгляд.