Відповідно до ст. 106 Статуту залізниць України за невикористання вантажовідправником поданих вагонів і контейнерів чи відмову від них для виконання плану перевезень сплачується штраф, яким забезпечується виконання не грошового зобов’язання, а зобов’язання щодо використання поданих вагонів і контейнерів

До Верховного Суду України звернулося відкрите акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі — ВАТ) із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 20 серпня 2010 р. Верховним Судом України, вказавши на те, що у справах за результатом розгляду касаційних скарг в аналогічних справах, за участю тих самих сторін, суд касаційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин положення ч. 4 ст. 12 Закону від 14 травня 1992 р. № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі — Закон), зазначив, що боржник повинен виконувати зобов’язання, які виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховується, тому в позові про стягнення штрафу за невиконання планів перевезень було відмовлено.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявниками обставини, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 909 ЦК за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Тобто у відправника виникає зобов’язання сплатити певну грошову суму лише за перевезення вантажу.

Як зазначено у ст. 106 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457, за невикористання вантажовідправником поданих вагонів і контейнерів чи відмову від них для виконання плану перевезень сплачується штраф. Таким чином, стягненням зазначеної суми забезпечується виконання не грошового зобов’язання, а зобов’язання щодо використання поданих вагонів і контейнерів.

Відповідно до абз. 24 ст. 1 Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів — це зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), термін виконаня яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

У ч. 4 ст. 12 Закону передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання саме грошових зобов’язань.

Враховуючи викладене, висновок Вищого господарського суду України про те, що штрафом, який стягується позивачем, було забезпечено не грошове зобов’язання, а тому зазначене положення Закону на правовідносини, що виникли між сторонами, не поширюється, є правильним.

За таких обставин, Верховний Суд України, керуючись статтями 111²³, 111²⁴, 111²⁶ ГПК, у задоволенні заяви ВАТ відмовив.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 111¹⁶ ГПК.