Верховний Суд України Верховний Суд України
На першу сторінку Написати листа Пошук Мапа сайту
На першу сторінку Судова практика Рішення й ухвали в цивільних справах у касаційному порядку 2008 Справи про відшкодування шкоди Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15 жовтня 2008 р. (витяг)<br><I>За змістом ст. 1187 ЦК, обов’язок відшкодування шкоди покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки.<br>Відповідно до ч. 2 п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 “Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди” під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).<br>Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, завданої ДТП, суд цих роз’яснень не врахував і, установивши, що шкода позивачу заподіяна неправомірними діями особи, яка перебувала за кермом автомобіля, проте власником цього автомобіля була інша особа, стягнув завдану позивачу шкоду з власника, не зазначивши в рішенні, якими саме його діями  спричинена шкода.<br>При цьому суд не з’ясував, чи є дії власника неправомірними, чи є безпосередній причинний зв’язок між його діями й заподіяною внаслідок ДТП шкодою, хоча при встановленні саме цих обставин відповідно до статей 1167, 1187 ЦК можна покласти на власника обов’язок відшкодування шкоди</I><br>

За змістом ст. 1187 ЦК, обов’язок відшкодування шкоди покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч. 2 п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 “Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди” під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, завданої ДТП, суд цих роз’яснень не врахував і, установивши, що шкода позивачу заподіяна неправомірними діями особи, яка перебувала за кермом автомобіля, проте власником цього автомобіля була інша особа, стягнув завдану позивачу шкоду з власника, не зазначивши в рішенні, якими саме його діями спричинена шкода.

При цьому суд не з’ясував, чи є дії власника неправомірними, чи є безпосередній причинний зв’язок між його діями й заподіяною внаслідок ДТП шкодою, хоча при встановленні саме цих обставин відповідно до статей 1167, 1187 ЦК можна покласти на власника обов’язок відшкодування шкоди


Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України

від 15 жовтня 2008 р.

(витяг)


Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом І. до П., С. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою С. на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 квітня 2007 р. та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 19 липня 2007 р., встановила наступне.

У травні 2006 р. І. звернувся до суду з позовом до П. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтував тим, що 4 липня 2005 р. П., керуючи автомобілем марки “Мерседес”, не обрав безпечної швидкості руху та не врахував дорожню обстановку, унаслідок чого скоїв наїзд на його припаркований автомобіль марки “ІЖ 2717”, чим завдав йому матеріальної та моральної шкоди.

Згідно з товарним чеком позивачем на придбання необхідних запасних частин було витрачено 1 тис. 140 грн та 1 тис. 565 грн на виконання робіт із ремонту пошкодженого автомобіля, а всього на ремонт автомобіля він поніс витрати в сумі 2 тис. 705 грн.

Посилаючись на те, що страхова компанія ЗАТ «Аск «Інго Україна» виплатила йому страхове відшкодування в сумі 1 тис. 695 грн, позивач просив стягнути з відповідача різницю в сумі 1 тис. 10 грн.

Крім того, просив стягнути на його користь із відповідача 1 тис. грн. понесених ним витрат на оренду іншого автомобіля, який він був вимушений орендувати у зв’язку з пошкодженням його автомобіля та неможливістю використання за призначенням, а також стягнути на відшкодування моральної шкоди 1 тис. 500 грн.

Ухвалою суду від 21 червня 2006 р. до участі у справі в якості співвідповідача залучено С. — власника автомобіля «Мерседес».

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 квітня 2007 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 19 липня 2007 р., позов задоволено частково: стягнуто із С. на користь І. матеріальну шкоду в розмірі 2 тис. 10 грн та 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі С. просить зазначені судові рішення змінити, зменшивши розмір відшкодування до 1 тис. 10 грн, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що дорожньо-транспортна пригода (далі — ДТП), унаслідок якої позивачу було завдано матеріальної та моральної шкоди, сталася з вини водія П., а оскільки власником автомобіля, яким останній керував, є С., то заподіяна шкода підлягає стягненню саме з останнього; при цьому суд посилався в рішенні на ст. 1187 ЦК.

Проте погодитись із такими висновками суду не можна, оскільки за змістом зазначеної норми обов’язок відшкодування шкоди покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч. 2 п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди» під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Вирішуючи спір, суд цих роз’яснень не врахував і, установивши, що шкода позивачу заподіяна неправомірними діями П., що перебував за кермом автомобіля «Мерседес», власником якого є С., стягнув завдану позивачу шкоду з останнього, не зазначивши в рішенні, якими саме діями власника спричинена шкода.

Суд не з’ясував, чи є дії власника неправомірними, чи є безпосередній причинний зв’язок між його діями й заподіяною внаслідок ДТП шкодою, хоча при встановленні саме цих обставин відповідно до статей 1167, 1187 ЦК можна покласти на власника обов’язок відшкодування шкоди.

Усупереч вимогам ст. 216 ЦПК суд узагалі не зазначив у рішенні, що ним постановлено відносно відповідача П.

Крім того, у порушення вимог статей 212, 213, 215 ЦПК висновки суду в частині розміру стягнутої матеріальної шкоди не підтверджені належними доказами, зокрема щодо понесених витрат на оренду автомобіля.

Суд не перевірив, чи перебуває в причинному зв’язку з ДТП оренда позивачем іншого автомобіля.

Не мотивовано судом і розмір стягнутої на користь позивача моральної шкоди.

Указані порушення закону залишились поза увагою суду апеляційної інстанції.

За таких обставин постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, а справа — передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила касаційну скаргу С. задовольнила частково: заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 квітня 2007 р. та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 19 липня 2007 р. скасувала. Справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає.