Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
Встановлена судами зацікавленість відповідача у використанні території, на якій знаходилися приміщення позивача, не замінює обов’язку доведення обставин, з якими закон пов’язує покладення відповідальності за заподіяння шкоди

У серпні 2005 р. товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «АМТ» (далі — ТОВ «АМТ»), звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «АЙПІЄ-Л» (далі — ТОВ «АЙПІЄ-Л»), третя особа — Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради, про відшкодування шкоди в сумі 958 тис. 213 грн, заподіяної відповідачем у результаті знищення дев’ятьох нежитлових приміщень, що належали позивачу на праві власності та знаходились у м. Львові в районі промислового ринку «Південний». Розмір заподіяних збитків ТОВ «АМТ» підтвердило звітом про оцінку майна.

Суди розглядали справу неодноразово.

Верховний Суд України постановою від 27 червня 2006 р. постанови Вищого господарського суду України від 5 квітня 2006 р., Львівського апеляційного господарського суду від 22 листопада 2005 р. та рішення Господарського суду Львівської області від 15 вересня 2005 р. скасував і передав справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Господарський суд Львівської області рішенням від 5 липня 2007 р. у задоволенні позовних вимог відмовив.

Львівський апеляційний господарський суд постановою від 3 серпня 2007 р., яку залишив без змін Вищий господарський суд України постановою від 26 грудня 2007 р., скасував зазначене рішення місцевого суду і позов задовольнив: постановив стягнути з ТОВ «АЙПІЄ-Л» на користь ТОВ «АМТ» 958 тис. 213 грн.

У касаційній скарзі ТОВ «АЙПІЄ-Л» просило скасувати названу постанову Вищого господарського суду з мотивів її невідповідності рішенням Верховного Суду України та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд України ухвалою від 28 лютого 2008 р. порушив касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 26 грудня 2007 р.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий господарський суд України погодився з висновком апеляційного господарського суду про те, що неправомірними діями відповідача зруйновано приміщення позивача і завдано шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Проте з таким висновком не можна погодитися з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, для правильного вирішення спору суду належало встановити наявність обставин, які дають підстави для покладення на відповідача обов’язку відшкодувати шкоду. До таких належать протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв’язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди та вина завдавача шкоди.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, на що вказував Верховний Суд України у постанові від 27 червня 2007 р., скасовуючи попередні судові рішення у розглядуваній справі.

Господарський суд першої інстанції, встановивши, що обставини протиправних дій відповідача та причинного зв’язку між його діями і руйнуванням приміщень не підтверджені доказами, обґрунтовано відмовив у позові.

Апеляційний господарський суд, не навівши об’єктивних доказів, які б спростовували встановлені судом першої інстанції обставини справи, задовольнив позов, ґрунтуючись тільки на доводах позивача.

Вищий господарський суд України не надав юридичного значення тій обставині, що рішення апеляційного суду ухвалене з порушенням вимог статей 4³, 33, 43, 111²¹ ГПК і суперечить ст. 1166 ЦК.

Встановлена судами зацікавленість відповідача у використанні території, на якій знаходилися приміщення позивача, не замінює обов’язку доведення обставин, з якими закон пов’язує покладення відповідальності за заподіяння шкоди.

Виходячи з положень статей 6, 8 Конституції України Судова палата у господарських справах Верховного Суду України не визнала за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Основного Закону, статей 2, 39 Закону від 7 лютого 2002 р. № 3018-III «Про судоустрій України» щодо визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення господарського суду першої інстанції. У зв’язку з цим наведений у ст. 111¹⁸ ГПК перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не є процесуальною перешкодою для прийняття Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України зазначеного рішення.

Враховуючи викладене, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, керуючись статтями 111¹⁹, 111²⁰ ГПК, касаційну скаргу ТОВ «АЙПІЄ-Л» задовольнила: постанови Вищого господарського суду України від 26 грудня 2007 р. та Львівського апеляційного господарського суду від 3 серпня 2007 р. скасувала, а рішення Господарського суду Львівської області від 5 липня 2007 р. залишила в силі.