За ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
У п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Залишаючи без змін постанову апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову про визнання права на оренду земельної ділянки комунальної власності за договором оренди після закінчення його строку без наявності рішення органу місцевого самоврядування про поновлення такого договору оренди, касаційний суд допустив різне застосування одного й того ж положення закону в аналогічних справах

Господарський суд АР Крим рішенням від 14 квітня 2009 р. у задоволенні позову відмовив.

Севастопольський апеляційний господарський суд постановою від 30 червня 2009 р., яку залишив без змін Вищий господарський суд України постановою від 13 жовтня 2009 р., зазначене рішення скасував, позов задовольнив частково, визнав за позивачем право на оренду земельної ділянки, переданої Н. на підставі договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах.

У касаційній скарзі Міськрада просила скасувати зазначену постанову Вищого господарського суду України з мотивів її невідповідності положенням Конституції України, виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того самого положення закону в аналогічних справах.

Верховний Суд України ухвалою від 25 лютого 2010 р. порушив провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 13 жовтня 2009 р.

Заслухавши суддю–доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України визнала, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, сторони уклали договір оренди, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку (для розміщення більярдних столів) терміном на п’ять років.

Відповідно до п. 2.2 договору оренди строк його дії розпочинається з дати реєстрації — з 2 березня 2001 р. — та закінчується 2 березня 2006 р.

Листом від 14 грудня 2005 р. позивач звернувся до відповідача з клопотанням про продовження терміну дії договору оренди на десять років.

Міськрада рішенням від 31 травня 2006 р. № 5-2/258 розглянула клопотання позивача та поновила спірний договір оренди на шість місяців.

Господарський суд АР Крим рішенням від 10 червня 2008 р. зазначене рішення Міськради визнав протиправним і скасував.

Предметом цього судового розгляду є вимоги орендаря про визнання права на оренду земельної ділянки комунальної власності та зобов’язання органу місцевого самоврядування поновити договір оренди на тих самих умовах і на той самий строк у зв’язку з продовженням користування земельною ділянкою та відсутністю заперечення з боку орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди.

Залишаючи без змін постанову апеляційної інстанції про скасування судового рішення першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позову про визнання права оренди земельної ділянки та зобов’язання поновити договір оренди на той самий строк і на тих самих умовах, та задоволення цього позову, касаційний суд виходив із того, що при поновленні договору оренди після закінчення строку його дії не обов’язково ухвалювати на сесії відповідної ради рішення про поновлення (пролонгацію) зазначеного договору за вимогами ч. 3 ст. 33 Закону від 6 жовтня 1998 р. № 161-XIV ½Про оренду землі╗ (далі — Закон № 161-XIV), якою регулюється порядок і підстави поновлення договору оренди земельної ділянки.

Проте із цим висновком касаційного суду погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону № 161-XIV після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов’язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

Згідно з п. в) ст. 12 ЗК до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За ч. 1 ст. 124 ЗК передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

У п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Таким чином, враховуючи, що чинним законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі державної та комунальної власності, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можливе лише за наявності відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Водночас Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду, якою скасовано законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, та вказуючи на наявність підстав для поновлення договору оренди земельної ділянки комунальної власності згідно з ч. 3 ст. 33 Закону № 161-XIV і на незастосування до спірних відносин статей 12, 124 ЗК, допустив різне застосування цих норм матеріального права у справі, що розглядається, стосовно до застосування зазначених норм закону в аналогічній справі № 12/100/09 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ½Південь ІнвестБуд╗ до Миколаївської міської ради про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки комунальної власності, в якій касаційний суд погодився з висновком господарських судів обох інстанцій про відсутність правових підстав для поновлення такого договору оренди після закінчення його строку без наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

Отже, залишаючи без змін постанову апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову про визнання права на оренду земельної ділянки комунальної власності за договором оренди після закінчення його строку без наявності рішення органу місцевого самоврядування про поновлення цього договору, касаційний суд допустив різне застосування одного й того самого положення закону в аналогічних справах.

За таких обставин оскаржена постанова касаційного суду та залишена нею без змін постанова апеляційного господарського суду підлягають скасуванню.

Разом з тим рішення суду першої інстанції про відмову в позові про визнання права на оренду земельної ділянки комунальної власності за договором оренди після закінчення його строку у зв’язку з відсутністю рішення органу місцевого самоврядування про поновлення цього договору ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Виходячи з положень статей 6, 8 Конституції України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України не визнала за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Основного Закону, статей 2, 39 Закону від 7 лютого 2002 р. № 3018-III «Про судоустрій України» ^(*)1 щодо визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення місцевого господарського суду. У зв’язку з цим наведений у ст. 111¹⁸ ГПК ^(*) перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не є процесуальною перешкодою для залишення в силі Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України рішення Господарського суду АР Крим від 14 квітня 2009 р.

Керуючись статтями 111¹⁷—111²⁰ ГПК ^(*), Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу Міськради задовольнила: постанови Вищого господарського суду України від 13 жовтня 2009 р. і Севастопольського апеляційного господарського суду від 30 червня 2009 р. скасувала, а рішення Господарського суду АР Крим від 14 квітня 2009 р. залишила без змін.

¹ Тут так позначаються статті законів України, чинні на час розгляду справи, але які були змінені відповідно до Закону від 7 липня 2010 р. № 2453-VI «Про судоустрій України».