Оскільки товарна біржа при наданні послуг в укладенні біржових угод доход продавцям рухомого майна не виплачує, а отже, податок з доходів фізичних осіб не утримує, то під наведене в абз. 1 п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначення податкового агента вона не підпадає

14 квітня 2009 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси (далі — ДПІ) справу за позовом Одеської товарної біржі (далі — Біржа) до ДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення, встановила:

У грудні 2006 р. Біржа звернулася до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ від 11 липня 2006 р. № 0013621701/0, яким їй визначено податкове зобов’язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб у розмірі 195 тис. 548 грн і штрафних (фінансових) санкцій — 391 тис. 97 грн.

Господарський суд Одеської області постановою від 12 лютого 2007 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 22 травня 2007 р., позовні вимоги задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 1 липня 2008 р. ухвалені у справі судові рішення залишив без змін.

У скарзі про перегляд ухвали касаційного суду за винятковими обставинами ДПІ, посилаючись на наявність підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, просить Верховний Суд України скасувати ухвалені у справі судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи скаргу, відповідач послався на постанову цього ж суду від 29 травня 2007 р. у справі за аналогічним позовом, у якій, на його думку, по-іншому застосовано одну й ту саму норму права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла такого висновку.

Метою порушення у справі провадження за винятковими обставинами була необхідність усунути неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, зокрема ст. 12 Закону від 22 травня 2003 р. № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон № 889-IV).

У доданій до скарги постанові Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2007 р. викладено висновок про те, що при укладанні угод купівлі-продажу рухомого майна на товарній біржі остання є посередником, а тому повинна виконувати функції податкового агента.

У справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України визнав, що Біржа як юридична особа не містить ознак податкового агента у розумінні Закону № 889-IV і при наданні послуг в укладенні біржових угод не повинна була утримувати податок з доходів фізичних осіб.

Підстав не погодитися з таким висновком касаційного суду немає виходячи з наведеного нижче.

Абзацом 1 п. 1.15 ст. 1 Закону № 889-IV визначено, що податковий агент — юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента–юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Оскільки товарна біржа доход продавцям рухомого майна не виплачує, а отже, податок з доходів фізичних осіб не утримує, то під наведене визначення вона не підпадає. Тому висновок судів попередніх інстанцій про те, що при наданні послуг в укладенні біржових угод Біржа не є податковим агентом, обґрунтований, а донарахування ДПІ податкового зобов’язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій — безпідставне.

Враховуючи наведене, скарга ДПІ підлягає відхиленню, а ухвала касаційного суду — залишенню без змін.

Керуючись статтями 241—244 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні скарги ДПІ відмовити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 1 липня 2008 р. залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.

* Публікується повний текст судового рішення з незначною редакційною правкою.