У ч. 2 ст. 111⁷ ГПК України зазначено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази

У вересні 2005 р. «Е. І. Дюпон де Немур енд Компані» (US; далі — Компанія) подала до Господарського суду м. Києва позов до закритого акціонерного товариства «Транс Ойл» (далі — Товариство), третя особа — Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (далі — Департамент інтелектуальної власності), про припинення порушення прав на винахід та відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є власником патенту України № 4200 на винахід «Спосіб боротьби з небажаною рослинністю» (далі — патент № 4200). Об’єктом винаходу є хімічна речовина — похідна сульфонілсечовини. Патент № 4200 надає його власнику виключне право використовувати винахід. Проте відповідач зареєстрував препарат «Атлант В.Г.», у якому діючою речовиною є ця сама хімічна сполука, та почав його продавати. Такі дії порушують права позивача на інтелектуальну власність та завдають йому шкоди. У свою чергу Товариство подало зустрічний позов про визнання недійсним патенту № 4200, оскільки цей винахід не відповідає умовам патентоздатності та виданий внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

Господарський суд м. Києва рішенням від 27 квітня 2007 р. у задоволенні позову Компанії до Товариства відмовив, а зустрічний позов Товариства до Компанії та Департаменту інтелектуальної власності задовольнив: визнав недійсним патент № 4200, зобов’язав Департамент інтелектуальної власності внести відомості, пов’язані з визнанням недійсним патенту № 4200 до Державного реєстру патентів України (Положення про який затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 12 квітня 2001 р. № 291 (зі змінами, внесеними згідно з наказами названого Міністерства від 20 червня 2001 р. № 470, від 1 серпня 2002 р. № 441, від 9 грудня 2003 р. № 806, від 2 серпня 2006 р. № 585) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2001 р. за № 379/5570) й опублікувати про це інформацію в офіційному бюлетені «Промислова власність».

Київський апеляційний господарський суд постановою від 7 серпня 2007 р. вказане рішення суду залишив без змін.

Зазначені рішення та постанова мотивовані тим, що Товариство виробляє препарат «Атлант В.Г.» та пропонує його до продажу, використовуючи власний винахід за патентом України № 62858, а не винахід за патентом № 4200, що належить позивачу. Крім того, винахід за патентом № 4200 не відповідає такій умові патентоздатності, визначеній ст. 7 Закону від 15 грудня 1993 р. № 3687-XII «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», як новизна. Так, станом на 8 травня 1986 р. новизна винаходу «Спосіб боротьби з небажаною рослинністю» за патентом СРСР № 1701103, в результаті перереєстрації якого було видано патент України № 4200, була розкрита у патенті США № 4383113, виданому 10 травня 1983 р.

Вищий господарський суд України постановою від 6 листопада 2007 р. рішення Господарського суду м. Києва від 27 квітня 2007 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 7 серпня 2007 р. скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд зазначив, що попередні судові інстанції не встановили, яким саме чином порушуються права позивача за зустрічним позовом, коли кожна із сторін використовує свій винахід. Крім того, при розгляді зустрічного позову суди не дослідили питання застосування строку позовної давності. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, також взяв до уваги лише висновок судової експертизи від 11 грудня 2006 р., не врахувавши доводів позивача про необхідність проведення додаткової комплексної експертизи через суперечність та неповноту зроблених досліджень.

Верховний Суд України ухвалою від 13 грудня 2007 р. порушив провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 6 листопада 2007 р. за касаційною скаргою Товариства, де останнє просило скасувати цю постанову та залишити в силі постанову Київського апеляційного господарського суду від 7 серпня 2007 р. Посилання зроблені на порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як установили суди, Компанія є власником патенту № 4200, який видано в результаті перереєстрації патенту СРСР № 1701103 на винахід «Спосіб боротьби з небажаною рослинністю». Об’єктом винаходу є хімічна речовина — похідна сульфонілсечовини.

Товариство є власником патенту України № 62858 на винахід «Гербіцидний препарат «Атлант 75 % В.Г.».

Компанія, подаючи позов, зазначила, що дії Товариства з використання і реалізації препарату «Атлант В.Г.», в якому діючою речовиною є саме хімічна сполука, захищена патентом № 4200, порушують права позивача на інтелектуальну власність та завдають йому шкоди. У свою чергу Товариство подало зустрічний позов про визнання недійсним патенту № 4200.

Як свідчить аналіз матеріалів справи, Вищий господарський суд України, скасовуючи попередні судові рішення та передаючи справу на новий розгляд, обґрунтовано вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, які саме права позивача за зустрічним позовом порушуються у тому випадку, коли кожна зі сторін використовує свої винаходи. Вказана обставина підлягає з’ясуванню при новому розгляді справи.

Проте інші висновки суду касаційної інстанції не відповідають вимогам закону та даним, що містяться в матеріалах справи.

У ч. 1 ст. 261 ЦК передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Товариство довідалось про порушення своїх майнових та особистих (немайнових) прав лише 14 вересня 2005 р., тобто з дати звернення позивача до суду з майновими і немайновими вимогами до відповідача.

На підставі наведеного при застосуванні положень про позовну давність слід користуватися ЦК, згідно з ч. 3 ст. 267 якого позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Оскільки відповідну заяву сторони не подавали, то висновок Вищого господарського суду України про необхідність розглянути питання застосування строку позовної давності при розгляді зустрічного позову є таким, що не відповідає вимогам гл. 19 ЦК.

У ч. 2 ст. 111⁷ ГПК зазначено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У рішенні та постанові місцевий і апеляційний господарські суди дали всебічний та повний аналіз висновку судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності від 11 грудня 2006 р. на предмет його узгодження з іншими зібраними у справі доказами як окремо, так і в їх сукупності, а також дали оцінку всім запереченням позивача на вказаний висновок.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 42 ГПК за необхідності господарський суд може призначити додаткову чи повторну судову експертизу.Суд першої інстанції при розгляді справи дійшов висновку, що обставини, якими позивач мотивує заявлене ним клопотання про призначення повторної експертизи, не містять правових підстав для призначення повторної експертизи. Тому вказане клопотання обґрунтовано було відхилено.

За таких обставин безпідставним є твердження Вищого господарського суду України, що суд першої інстанції взяв до уваги лише висновок судової експертизи від 11 грудня 2006 р., не врахувавши доводів позивача про необхідність проведення додаткової комплексної експертизи.

Таким чином, постанова Вищого господарського суду України підлягає залишенню без змін із виключенням з мотивувальної частини посилань на необхідність розглянути питання застосування строку позовної давності та проведення додаткової комплексної експертизи.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111¹⁷—111²¹ ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу Товариства задовольнила частково: постанову Вищого господарського суду України від 6 листопада 2007 р. залишила без змін, виключивши з мотивувальної частини посилання на необхідність розглянути питання застосування строку позовної давності та проведення додаткової комплексної експертизи.