Вирок суду щодо підсудного скасовано, а його звільнено від кримінальної відповідальності, оскільки суд на порушення вимог ст. 6 Закону України від 31 травня 2005 р. «Про амністію», не зважаючи на клопотання підсудного про застосування до нього амністії, постановив обвинувальний вирок і звільнив його від покарання

Красноградський районний суд Харківської області вироком від 22 квітня 2008 р. засудив Т. за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Відповідно до статей 75, 76 КК Т. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки з покладенням на нього обов’язків періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію та повідомляти її про зміну місця проживання і роботи. На підставі п. «б» ст. 1 Закону від 31 травня 2005 р. № 2591-ІV «Про амністію» (далі — Закон № 2591-ІV) Т. звільнено від відбування покарання. Постановлено стягнути із засудженого Т. на користь потерпілого П. на відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно 1 тис. 620 грн і 5 тис. грн.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

Т. визнано винним у тому, що він 22 квітня 2005 р., приблизно о 23 годині, керуючи автомобілем та рухаючись на підйом в крайній лівій смузі, порушив вимоги пунктів 1.5, 10.1, 12.2, 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху та, виконуючи маневр праворуч на крайню праву смугу, здійснив наїзд на пішохода П., внаслідок чого останньому було завдано тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційному поданні прокурор, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зазначив, що суд безпідставно постановив обвинувальний вирок щодо Т., а не звільнив його від кримінальної відповідальності, оскільки останній до закінчення судового слідства подав клопотання про застосування до нього амністії. Враховуючи зазначене, прокурор порушив питання про скасування вироку щодо Т. і звільнення його від кримінальної відповідальності та закриття справи провадженням на підставі п. «б» ст. 1 Закону № 2591-ІV.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону № 2591-ІV звільненню від кримінальної відповідальності в порядку та на умовах, визначених цим Законом, підлягають особи, які підпадають під дію ст. 1 цього Закону, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчинені до набрання цим Законом чинності.

Згідно з п. «б» ст. 1 цього Закону звільняються від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, особи, засуджені за злочини, вчинені з необережності, за які законом передбачено покарання, менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше 10 років.

Як убачається з матеріалів справи, органи досудового слідства обвинувачували Т. у вчиненні ним 22 квітня 2005 р. злочину з необережності, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі від трьох до восьми років. Також встановлено, що під час судового слідства Т. заявив клопотання про застосування до нього Закону № 2591-ІV, оскільки на момент вчинення ним злочину він мав неповнолітнього сина, 1 квітня 1989 р.н.

З огляду на це, суд, у провадженні якого перебувала справа, розглянувши клопотання підсудного про застосування до нього Закону № 2591-ІV повинен був, не постановляючи обвинувального вироку, звільнити Т. від кримінальної відповідальності, а справу щодо нього провадженням закрити. Разом із тим суд, усупереч вимогам ст. 6 цього Закону, постановив щодо Т. обвинувальний вирок і звільнив його від покарання на підставі акта амністії.

Зазначене порушення закону є істотним, у зв’язку з чим вирок щодо Т. колегією суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнано таким, що підлягає скасуванню.

Беручи до уваги те, що Т. вчинив злочин із необережності й до дня набрання цим Законом чинності, за який передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше 10 років, на момент його вчинення мав неповнолітнього сина, і просив застосувати амністію, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала за необхідне, на підставі п. «б» ст. 1, ст. 6 Закону № 2591-ІV та п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК, звільнити його від кримінальної відповідальності, а справу провадженням закрити.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України скасувала вирок Красноградського районного суду Харківської області від 22 квітня 2008 р. щодо Т. і на підставі п. «б» ст. 1, ст. 6 Закону № 2591-ІV та п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК постановила звільнити Т. від кримінальної відповідальності, а справу провадженням закрити.