Оскільки дії засудженої формально містили ознаки діяння, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК (1960 р.), але через їх малозначність не являли суспільної небезпеки і відповідно до ч. 2 ст. 7 КК (1960 р.) не були злочинними, вирок скасовано, а справу закрито за відсутністю складу злочину

 

 
     Верховний Суд України на спільному засіданні судових палат з кримінальних справ і військової  розглянув клопотання засудженої С. про перегляд кримінальної справи в порядку виключного провадження, внесене на розгляд палат за поданням п'яти суддів  Верховного Суду України.
     Вироком Залізничного районного суду м. Києва від 26 жовтня 1999 р. С. засуджено за ч. 1 ст. 165 КК на два роки шість місяців позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з веденням обліку і розпорядженням товарно-матеріальними цінностями, строком на три роки; за ч. 1 ст. 172 КК - на три роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з веденням обліку і розпорядженням товарно-матеріальними цінностями, строком на п'ять років; за ч. 4 ст. 19, ч. 1 ст. 172 КК - на три роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з веденням обліку і розпорядженням товарно-матеріальними цінностями, строком на п'ять років.
     За сукупністю злочинів на підставі ст. 42 КК їй остаточно визначено покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з веденням обліку і розпорядженням товарно-матеріальними цінностями, строком на п'ять років. Відповідно до ст. 45 КК це покарання  постановлено вважати умовним з іспитовим строком три роки і зі сплатою штрафу в розмірі 3 тис. 400 грн. 
     Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 3 грудня 1999 р. вирок суду в частині засудження С. за ч. 1 ст. 165 і ч. 4 ст. 19, ч. 1 ст. 172 КК скасовано і справу в цій частині закрито за відсутністю в  діях складу злочину, а в частині засудження її за ч. 1 ст. 172 КК вирок залишено без зміни.
     Судом касаційної інстанції щодо С. застосовано п. "д" ст. 1, статті 3 та 21 Закону від 16 липня 1999 р. "Про амністію" і її звільнено від основного та додаткового покарань, призначених їй за ч. 1 ст. 172 КК.
     За вироком суду, з урахуванням змін, внесених касаційною інстанцією, С.  визнано винною і засуджено за те, що вона, працюючи головним бухгалтером акціонерного товариства закритого типу "Київська торговельна компанія" (далі - АТЗТ) та будучи посадовою особою, використала своє посадове становище всупереч інтересам служби - з особистої заінтересованості за відсутності генерального директора АТЗТ протягом 29 червня -  22 липня 1999 р. підробила його підписи у 38 платіжних дорученнях і направила останні до Залізничного відділення "Укрсоцбанку" в м. Києві, який здійснив за ними перерахування відповідних коштів.
     У клопотанні засуджена С. просить переглянути судові рішення і скасувати їх, посилаючись на те, що підробила підписи керівника, не маючи ніякої особистої заінтересованості, через виробничу необхідність, а тому вважає свої дії не злочином, а проступком.
     У поданні суддів порушено питання про скасування судових рішень щодо С. через неправильне застосування кримінального закону, що призвело до незаконного  засудження її за посадовий підлог.
     Розглянувши клопотання засудженої С. і подання суддів та перевіривши матеріали справи, судді судових палат дійшли висновку про необхідність  задоволення  клопотання і подання. 
     Як вбачається зі справи, внаслідок підроблення С.  підпису керівника у платіжних документах матеріальної або іншої шкоди інтересам АТЗТ чи інших підприємств, установ або окремим громадянам спричинено не було і не могло бути спричинено, оскільки за платіжними дорученнями було здійснено платежі, які були обов'язковими для підприємства і  випливали з договірних правовідносин та законів. Жодних обставин, обтяжуючих  відповідальність С., у справі не встановлено, а посилання суду на наявність особистої її заінтересованості не конкретизовано. Характеризується С. виключно позитивно,  має на утриманні батька похилого віку - інваліда III групи, учасника Великої Вітчизняної війни. Трудовий колектив просив про передачу С. на поруки.
     Виходячи з наведеного слід визнати, що хоча дії С. формально і містять ознаки діяння, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК, але через малозначність не являють суспільної небезпеки, а тому відповідно до ч. 2 ст. 7 КК не є злочинними. У зв'язку з цим судові рішення в частині засудження С. за ч. 1 ст. 172 КК підлягають скасуванню, а справа - закриттю на підставі п. 2 ст. 6 КПК - за відсутністю в її діях складу злочину.
     Керуючись статтями 400-4, 400-10 КПК, Верховний Суд України клопотання С. та подання суддів задовольнив, вирок Залізничного районного суду м. Києва від 26 жовтня 1999 р. та ухвалу судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 3 грудня 1999 р. щодо С. в частині її засудження за ч. 1 ст. 172 КК скасував, а справу закрив на підставі п. 2 ст. 6 КПК - за відсутністю в  діях складу злочину.