Верховний Суд України Верховний Суд України
На першу сторінку Написати листа Пошук Мапа сайту
На першу сторінку Судова практика Рішення у господарських справах у касаційному порядку 2006 Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 21 лютого 2006 р.<br><I> Судом не враховано, що відповідно до ч.2 ст. 17 Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах 1956 р., на яку є посилання в договорі доручення від 3 січня 2002 р. № 4, укладеного між ТОВ ВКП “ЮВІС” та ДП фірмою “ІСТ” із 100 % іноземним капіталом, перевізник звільняється від відповідальності за повну або часткову втрату вантажу або його пошкодження, якщо втрата вантажу, його пошкодження або запізнення сталося за обставин, уникнути які перевізник не міг і наслідки яких він не міг передбачити</I> <br>

    Судом не враховано, що відповідно до ч.2 ст. 17 Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах 1956 р., на яку є посилання в договорі доручення від 3 січня 2002 р. № 4, укладеного між ТОВ ВКП “ЮВІС” та ДП фірмою “ІСТ” із 100 % іноземним капіталом, перевізник звільняється від відповідальності за повну або часткову втрату вантажу або його пошкодження, якщо втрата вантажу, його пошкодження або запізнення сталося за обставин, уникнути які перевізник не міг і наслідки яких він не міг передбачити

    Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
    від 21 лютого 2006 р.

    Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу дочірнього підприємства фірми “ІСТ” із 100% іноземним капіталом на постанову Вищого господарського суду України від 22 листопада 2005 р. в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства “ЮВІС” до дочірнього підприємства фірми “ІСТ” із 100% іноземним капіталом, відкритого акціонерного товариства “Експотранс” про стягнення 149 тис. 354 грн 32 коп.,

    в с т а н о в и л а :
    У червні 2004 р. товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство (далі — ТОВ ВКП) “ЮВІС” звернулося до суду з позовом до дочірнього підприємства (далі — ДП) фірми “ІСТ” із 100% іноземним капіталом, відкритого акціонерного товариства (далі — ВАТ) “Експотранс” про стягнення солідарно збитків у розмірі 143 тис. 931 грн 32 коп., завданих втратою вантажу за міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №0007829, а також, відповідно до ст. 27 Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах, 5% річних від суми, що підлягає відшкодуванню, в розмірі 5 тис. 423 грн.

    Рішенням господарського суду м. Києва від 16 серпня 2004 р. позов ТОВ ВКП “ЮВІС” задоволено частково. Стягнуто з ВАТ “Експотранс” на користь ТОВ ВКП “ЮВІС” 143 тис. 931 грн 32 коп. збитків. У решті позову відмовлено.

    Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 травня 2005 р. рішення суду першої інстанції скасовано, постановлено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ДП фірми “ІСТ” із 100% іноземним капіталом на користь ТОВ ВКП “ЮВІС” 143 тис. 931 грн 32 коп. збитків. У решті позову відмовлено.

    Постановою Вищого господарського суду України від 22 листопада 2005 р. постанову суду апеляційної інстанції скасовано в частині стягнення державного мита за подання апеляційної скарги. У решті постанову залишено без змін.

    Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 19 січня 2006 р. за касаційною скаргою ДП фірми “ІСТ” із 100% іноземним капіталом порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 22 листопада 2005 р. Касаційна скарга обґрунтовується невідповідністю оскаржуваної постанови нормам матеріального та процесуального права.

    Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

    Задовольняючи частково позов ТОВ ВКП “ЮВІС”, господарський суд м. Києва дійшов висновку про те, що втрата належного позивачу вантажу відбулася внаслідок винних дій перевізника — ВАТ “Експотранс”, оскільки останнім не було прийнято мір для забезпечення схоронності товару під час митного оформлення, тому відповідно до статей 209, 362, 363 ЦК УРСР обов’язок по відшкодуванню завданих позивачу збитків поклав на ВАТ “Експотранс”.

    Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення на підставі статей 164, 174, 175, 386, 388-390 ЦК УРСР, Київський апеляційний господарський суд виходив із відсутності у ТОВ ВКП “ЮВІС” правових підстав для стягнення збитків за рахунок ВАТ “Експотранс” у зв’язку з відсутністю вини перевізника у втраті вантажу та дійшов висновку про необхідність покладення обов’язку по відшкодуванню збитків на ДП фірму “ІСТ” із 100% іноземним капіталом у зв’язку з невиконанням останнім своїх зобов’язань за договором доручення укладеним 3 січня 2002 р. №4 між ТОВ ВКП “ЮВІС” та ДП фірмою “ІСТ” із 100% іноземним капіталом.

    Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову Київського апеляційного господарського суду, погодився із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції.

    Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

    З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору доручення укладеного 3 січня 2002 р. №4 між ТОВ ВКП “ЮВІС” (довіритель) та ДП фірмою “ІСТ” із 100% іноземним капіталом (повірений), останній зобов’язався від імені ТОВ ВКП “ЮВІС” забезпечувати перевезення вантажів довірителя, виконувати роботу з транспортно-експедиційного обслуговування з правом укладення договорів перевезення з третіми особами (перевізниками). Також договором визначено, що перевезення виконуються у відповідності до умов Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах 1956 р.

    Згідно заявки ТОВ ВКП “ЮВІС” від 20 травня 2003 р. №909 на перевезення вантажу автомобільним транспортом, міжнародної товарно-транспортної накладної CMR №0007829 та Invoice від 23 травня 2003 р. №30 відповідач ДП фірма “ІСТ” із 100% іноземним капіталом організував перевезення належного позивачу вантажу – нержавіючих труб довжиною 4,57 – 7,315 м, вагою 7, 458 тон, загальною вартістю 26 тис. 988 доларів США, за маршрутом Нікополь (Україна) — Cremona (Італія), автомобілем номер 08473 НР/03385 НР, належним ВАТ “Експотранс”. Вантаж повинен був доставлений вантажоодержувачу — Metalsteel, за адресою METALSTEEL DIV. DI SO. GE. PAR S.p.A., Via per Montodine, 26012, Castelleone, Cremona, Italy; місцем розмитнення вантажу визначено DANZAS SPA C/O BIESSE, Via Rovelli 23, Bergamo, Italy.

    Відповідно до ст. 203 ЦК УРСР в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржником він зобов’язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

    При цьому, особа, яка не виконала зобов’язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише при наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом або договором (ст. 209 ЦК УРСР).

    Судовими інстанціями встановлено факт прибуття, реєстрації та надання дозволу на нічну стоянку вищезазначеного вантажу митним постом Бергамо, викрадення цього вантажу з митної території в ніч з 4 червня на 5 червня 2003 р. та подання заяви про його викрадення. Зазначене підтверджується матеріалами справи, а саме: розділом 8 Carnet TIR DX 38298799, актом термінової перевірки митного округу м. Бергамо (Італія), актом отримання заяви про крадіжку, складеним 5 червня 2003 р. службою охорони фінансів командування компанії Бергамо.

    Вирішуючи спір та покладаючи на відповідачів цивільно-правову відповідальність за заподіяні позивачу збитки, судові інстанції не врахували вищезазначені положення законодавства, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, на підставі сукупної оцінки наявних у справі доказів не встановили наявність вини відповідачів у заподіянні цих збитків з огляду на те, що перевізник виконав взяті на себе зобов’язання стосовно доставки вантажу на митницю м. Бергамо (Італія) і передачі його для митного оформлення під охорону на митний термінал, звідки вантаж було викрадено.

    При цьому, судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 17 Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах 1956 р., на яку є посилання в договорі доручення від 3 січня 2002 р. №4, укладеного між ТОВ ВКП “ЮВІС” та ДП фірмою “ІСТ” із 100% іноземним капіталом, перевізник звільняється від відповідальності за повну або часткову втрату вантажу або його пошкодження, якщо втрата вантажу, його пошкодження або запізнення сталося за обставин, уникнути які перевізник не міг і наслідки яких він не міг передбачити.

    Разом із цим, поза увагою судових інстанцій залишилися пояснення відповідача ВАТ “Експотранс” щодо наявності у провадженні Італійського трибуналу м. Мілана справи, предметом розгляду якої є відшкодування вартості викраденого вантажу з митного терміналу м. Бергамо (Італія) та збитків у зв’язку із обставинами, що склалися в даній справі, хоча врахування зазначеного є важливою обставиною для правильного вирішення спору.

    Крім того, згідно зі ст. 13 Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах, 1956 р., якщо встановлено втрату вантажу, то вантажоодержувач може вимагати від свого імені від перевізника задоволення, посилаючись на права, що забезпечені йому договором перевезення.

    Як вбачається з матеріалів справи, а саме з міжнародної товарно-транспортної накладної CMR №0007829, одержувачем вантажу є підприємство “Metalsteel”.

    З огляду на зазначене, а також відповідно до статей 1,2 ГПК України, судовим інстанціям необхідно було з’ясувати наявність у ТОВ ВКП “ЮВІС” права звернення до суду із вимогами про відшкодування збитків, завданих втратою вантажу.

    За таких обставин ухвалені у справі рішення і постанова не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

    При цьому суду необхідно встановити дійсні права та обов’язки сторін і в залежності від цього вирішити справу відповідно до закону.

    Керуючись статтями 11117—11120 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата,


    постановила:

    Касаційну скаргу дочірнього підприємства фірми “ІСТ” із 100% іноземним капіталом задовольнити.

    Постанову Вищого господарського суду України від 22 листопада 2005 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 травня 2005 р. та рішення господарського суду м. Києва від 16 серпня 2004 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

    Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.